Зима у горах - Джон Вейн

дедалі більшу територію й упень винищувати дрібних підприємців. І «Дженерал» має напоготові систему доказів, спрямовану на виправдання таких дій,— немає ліку всім отим лицемірним і заяложеним розпатякуванням про «економічну модернізацію» й «економічну ефективність», і дещо з цієї брехні так і ллється з уст Діка Шарпа, варто лише вкинути монету в потрібну щілину й натиснути потрібну кнопку. Але всі вони — дурні. В компанії «Дженерал» — великого масштабу — Дік Шарп — дрібніший, до того ж він ще й шахраюватий, на що вони дозволяють собі заплющувати очі. Ллє дурні — де дурні. Тому що дні, коли на перевезенні пасажирів заробляють приватні особи, ось-ось минуть. У них за спинами вже стоїть Старший брат, ладний їх проковтнути. І він проковтне «Дженерал» так само легко, як «Дженерал» проковтне Діка І Парна або Дік Шарп — Герета.

Двоє чоловіків підійшло до стойки по нові кухлі пива, і Маріо переключив свою увагу на них, а Роджер тим часом переводив подих після довгої тиради. Вій помітив, що чоловіки, розплачуючись за пиво, старанно не помічають його присутності. Вони створювали навколо нього таку саму стіну мовчання, яку створюють люди навколо п’яного, що раптом починає горлати в поїзді патріотичні пісні.

Можливо, саме так вони його й сприймають: чимось незадоволений бідолаха, який перебрав пива задля хоробрості і тепер голосно виливає свої скарги в пивній. Чи це проста обережність? А може, той півень, ота довготелеса кістлява маріонетка, яка душі не чує в дружині й синочку, справді маг, достатньо сили, щоб залякати людей?

Маріо знову обернувся до Роджера і, поклавши свої могутні ручиська на стойку, заговорив, старанно, немов на сцені, вимовляючи англійські слова. Роджер розумів, що слід було б розмовляти з Маріо но-валлійському, але для цього він почував себе надто роздратованим і неврівноваженим.. Бо зразу ж стане ясно, який у нього бідний запас слів, а само зараз йому хотілось говорити швидко, яскраво, розкуто. Ні, ні, нехай вони приймають його таким, який він є, він надто довго їм поступався.

— Я згоден,— сказав Маріо.— Транспорт нині — дуже велика штука. Він більше не може бути власністю окремих багатіїв. Так само як з окремих бідняків. Через п’ять, через десять років він увесь стане державним. Але,— він ляснув долонею по стойці й театрально випростався, ставши; схожим на статую Кавура в Мілані,— нам тим більш потрібне самоврядування. Якщо націоналізацію здійснить Кардіфф,— Герет Джонс має шанс. Якщо націоналізацію здійснить Лондон,— Герет Джонс Зазнав поразки — І він тукнув ногою, неначе роздушуючи черевиком комаху.

—     Не бачу різниці,— сказав Роджер.— Чи не однаково для Герета, купить його державна установа в Кардіффі чи державна установа в Лондоні?

—     Різниця є,— заговорив хтось поряд з Роджером,— Якщо автобус Герета купить Кардіфф, то Герет матиме ту саму роботу й водитиме свій автобус тим самим маршрутом. Якщо ж автобус купить Лондон, то над Геретом поставлять якого-небудь англійця, а сам він замітатиме підлогу в гаражі.

Ще не обернувшись, Роджер упізнав, чий це голос. Говорив Медог. А поряд з Медогом Роджер побачив незнайомця — молодика приблизно одного віку з Медогом. У нього було попелясте, стрижене під йоржик волосся, окуляри в роговій оправі й коротке пальто з якоїсь м’якої тканини у велику яскраву клітку. Щось у його зовнішності, безперечно міській, навіювало думку про тундру.

—     А, вітаю! — сказав Роджер. Зараз присутність Медога аж ніяк не могла подіяти на нього заспокійливо.— Ще не змили бойової розкраски черокі?

—     Я зміцнюю традиційні зв’язки,— гречно відповів Медог.— Je présente (Дозвольте представити (франц.)),— він показав на білявого молодика в рогових окулярах.— Андре...

Роджер навіть не спробував зафіксувати в свідомості важке французьке прізвище, але привітався з молодиком досить чемно.

—     Чи надовго ви в Уельс?

—     Comprends pas (Не розумію (франц.)),— відказав молодик, твердо дивлячись на Роджера крізь скельця окулярів...

—     О... Е... Vous faites une longue visite au pays de Galles (Чи надовго ви в Уельс? (Франц.))?

—     Ça dépend (Залежно від обставин (франц.)).

—     Et vous ne parlez pas l’anglais (І ви не розмовляєте по-англійському? (Франц.))?

—     Jamais (Ніколи (франц.)),— відрубав молодик.

—     Il ne parle que le français et le gallois (Він розмовляє тільки по-французькому й по-валлійському ( франц.)) — втрутився Медог. Він, здавалося, був неабияк задоволений собою і радів з чогось. Його синій костюм був як завжди заяложений, але щось у вигляді Медога промовляло про те, що до нього знову прийшов успіх. Що трапилось? Поводився Медог упевнено, шкіра у нього була не така сіра, як звичайно* наче піднесений настрій раптом додав йому фізичного здоров’я.

—     Vraiment (Он як? (Франц.))? — байдуже спитав Роджер.

—     Vous êtes de Bretagne, peut-être (Ви, мабуть, з Бретані? (Франц.))?

—     Canadien (Канадець (франц.)),— відповів молодик. Вимовивши це єдино слово, він міцно стиснув губи й так подивився на Роджера, ніби хотів змусити його опустити очі.

—     То давайте вип’ємо,— промовив Роджер. Він почував безмежну втому,— Beth ydych clii’n yfed (Що ви питимете? (Валл.))?

Молодий чоловік у рогових окулярах перевів розгублений погляд з Роджера знову на Медога й назад.

—     Не схоже, що він дуже добре знає валлійську,— не втримався Роджер.

—     Він її ще вчить,— став на захист молодика Медог.

—     Гаразд, спитайте його, будь ласка, якою завгодно мовою, аби тільки зрозумів, що він питиме?

—     Qu’est-ce que vous allez boire, André (Що ви питимете, Андре? (Франц.))? — спитав Медог.

Після того, як мовна перешкоду було подолано, а напої

названо й розлито по склянках, вони досить стримано кивнули один одному й випили.

 —    А що ж він робить тут, в Уельсі? — спитав Роджер більше для того, щоб підтримати розмову, бо супутник Медога анітрохи його не цікавив.— Теж вивчає валлійську мову?

«Зрештою, я сюди приїхав саме для цього, чи ж