Рогнеда - Валентин Лукіч Чемеріс

Її не стане на рубежі двох тисячоліть, у 1000 році. Де вона була похована, писемні джерела нічого про те не повідомили, тож так і невідомо, де її могила.

Про місце останнього спочивку цієї мужньої жінки історія не зберегла жодних даних. Звідтоді відшуміла, відклекотіла тисяча літ. Але культ Рогнеди в Полоцькому краї все ще зберігається. Там існують знамениті кургани під загальною назвою «Рогнедині», і тамтешні жителі запевняють, що саме там – під якимось із курганів, і похована Рогнеда.

У 1866 році біля села Черниця знайшли склеп із багатим убранством. Один з дослідників висунув версію, що саме там похована Рогнеда.

У Білорусі Рогволодовичі вважаються династією, яка перебувала біля джерел Білоруської держави.

Ії діти лишили помітний слід.

Ізяслав (981—1001) – князь полоцький, родоначальник полоцької гілки Рогволодичів.

Ярослав Мудрий (бл. 978—1054) – князь ростовський, потім новгородський, а після перемоги над Святополком великий Київський.

Всеволод (983—до 1054) – до 1013) – перший князь волинський.

Мстислав помер ще немовлям.

Предслава була наложницею польського короля князя Болеслава I Хороброго.

Премислава (пом. 1015) – дружина угорського принца Владислава Лисого.

Мстислава в числі інших близько 1018 року була захоплена польським князем Болеславом I Хоробрим.

Ізяслав, першенький Рогнедин син, став найбільшою її радістю і гордістю. Виховавши такого сина, вона вважала, що недарма жила на світі білому. (Про іншого свого сина, Ярослава, що з прізвиськом Мудрий стане знаний всій Русі, до цього їй не судитиметься дожити.) Ізяслав же і виріс на її очах, під її піклуванням, і князем став. Вона йому й дружину княжу зібрала, і жону знайшла зі знатного роду. І стала бабою, коли невістка народила двох синів-спадкоємців – Всеслава і Брячислава. І лише після того упевнилась: рід її, рід полоцького князя Рогволода, не урветься.

Кіндрат Рилєєв писав у своїй поемі «Рогнеда»:

Рогнеда за своє недовге, але таке згорьоване життя, стільки натерпілася страждань, опинившись в тупиковій безвиході, коли було знищено Полоцьк, батька й братів, а її саму відправлено в неволю, де вона була по суті рабинею для утіх її поневолювача, що, здавалося, просвітку попереду вже не буде. Попереду були тільки морок і безнадія. Коли вона спізнала християнство з його гуманістичними світлими ідеалами, вони виявились для неї не просто близькими, а – рятівними. Рогнеда сприйняла християнство, як нове сонце в мороці її тодішнього життя. Як порятунок, зрештою. Тож не дивно, що вже як християнка вона стільки зробила доброго, що в Полоцьку її й досі згадують, як писав поет, «незлим тихим словом». Вона заснувала в рідному місті один з перших на Русі жіночих монастирів і стала його ігуменею, збудувала Спасо-Преображенський собор. У чомусь вона нагадувала княгиню Ольгу після прийняття нею християнства. Але, на відміну від прабабці Володимира, їй вдалося надихнути своїми ідеалами і дітей. Особливо старшого сина Ізяслава. Він із матір’ю відроджував Полоцьке князівство, зводив храми, був милосердним і справедливим правителем у тамтешнім краї. Мати завжди допомагала йому і словом, і ділом, привчила його до читання, допомагала поширювати християнство на півночі Русі. Прославився на Русі і в тодішньому світі менший її син, Ярослав, який, ставши великим князем Київським, здобув почесне ймення Мудрий. Ярослав, як і мати, будував храми, монастирі. Зведений ним у Києві Софійський собор став шедевром давньоруського мистецтва. Другий Софійський собор збудував син Ярослава Мудрого, Рогнедин онук, у Новгороді, третій звів у Полоцьку правнук Рогнеди – Всеслав Брячиславич, прозваний в народі Чародієм. Рід хороброго Рогволода, як писав Кіндрат Рилєєв, і справді воскрес…

Як образно висловився один з дослідників, яскравий образ прекрасної і сильної слов’янки Рогнеди не потьмянів з часом. У Тверському та в Лаврентіївському літописах є під р. 1128 її життєпис, що сприймається, як незвичайна легенда. Літописці віддають належне її чеснотам, безмежній відданості рідному краю, жіночій гордості, подружній вірності і великій материнській любові. Тож і не дивно, що доля й особистість Рогнеди надихали художників, музикантів і поетів. Художники А. Лосенко і С. Грибков створили чудові картини «Володимир і Рогнеда» та «Ревнивість Рогнеди». Композитор О. Сєров написав оперу «Рогнеда» – з великим успіхом вона пройшла на сцені Маріїнського театру у 1865 році. Про Рогнеду писали свої поеми та вірші К. Рилєєв, Т. Шевченко, Я. Купала.

У «Повісті врем’яних літ» їй присвячено чимало добрих слів, у «Патерику Київського Печерського монастиря» в «Сказанні об убієнні святих страстотерпців Бориса і Гліба».

Рогнеда відображена на мініатюрах Радзивілловського літопису ХV ст. – це копії з більш ранніх, що, можливо, вперше з’явилися в XI ст.

А ще – повість «Рогнеда, або Розорення Полоцька» М. Арцибашева, 1818 р.

Романтична поема «Рогнеда» І. Алякринського, 1836.

Гравюра «Замах Рогнеди на Володимира» Б. Чорикова, 1836.