Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний
СПОРТЛІКАР: Результати аналізів показують (піднімає з підлоги уламок педалі, уважно оглядає його) що ти — здо-оро-вий мужик… (викидає уламок в кошик) Такий стан, як в тебе, я бачив у спортсменів, які тренування припиняли…
СЕРГІЙ (недовірливо): Психіатр бачить скрізь психів…
СПОРТЛІКАР (насмішкувато):…а спорт-лікар — спортсменів? Логічне питання: що тоді мають бачити специ з радіоактивної медицини?
Сергій мовчить.
СПОРТЛІКАР: Давай так. Тебе від радіації полікували?
СЕРГІЙ: Ну, лікують…
СПОРТЛІКАР: Ну і як?
Сергій кривиться, знизує плечима.
СПОРТЛІКАР: Давай спробуємо полікуватись від іншого, добре? Якщо хочеш, звичайно… Допоможе — я вгадав… (стримує посмішку) Тільки попереджаю: засіб сильнодіючий! Дозу нарощувати поступово! Ні, я без жартів, це дуже серйозно! 1 — контроль! Точніше, САМОконтроль…
СЕРГІЙ: Знову таблети! Уколи!
СПОРТЛІКАР (сміється): Гірше! Про-це-дури!
Коридор першого поверху лікарні. Ранній-ранній ранок.
Сергій, ще заспаний, підходить до виходу з лікарні. Двері замкнені. Відчиняє вікно, через підвіконня з зусиллями вилазить у парк клініки.
У ще безлюдному, волого-прохолодному парку Сергій трюхикає підтюпцем. Це вимагає від нього неабияких зусиль. Пробігає коло, нахиляється, кладе для обліку маленький камінчик — якраз під стендом-плакатом
Відсапується, рушає назад, у лікарняний корпус.
…Плавно кружляючи, падає згори перо сойки — чорно-біло-смугасте, з небесною блакитинкою…
Сергій підхоплює його, хоче звично застромити в армійське кепі… якого давно нема. Вставляє пір’їну в нагрудну кишеню лікарняної роби.
Розвертається і біжить на друге коло.
У лікарняній палаті всі ще сплять.
Сергій, озирнувшись, чи бува нема медперсоналу навколо, нишком дістає з тумбочки замаскований тонометр і шкільний зошит.
Рахує пульс.
Розкриває зошит — щоденник самоконтролю. Сторінки акуратно розліновані в таблицю:
Міряє собі тиск… Заповнює щоденник самоконтролю. За звичкою будує координати для графіків — щоб відслідковувати, як пульс, тиск, самопочуття будуть змінюватись із кожним днем… Наносить першу точку.
Втомившись після ще незвичного навантаження, вкладається полежати.
…Симпатична мордочка кмітливого пацючка: нюхає, блищить навкруги намистинками очиць, вусиками водить туди-сюди — досліджує…
Сергій прокидається — задрімав! Над ним схилився лікар — ранковий обхід:
ЛІКАР: Приснилось щось?
СЕРГІЙ: Пацюк…
ЛІКАР: Негайно до…
Сергій штовхає двері «ПСИХОТЕРАПЕВТ», сторожко поглядаючи через плече в коридор — чи не провезуть бува знов чого в пластику? Заходить.
СЕРГІЙ (лікарці-психіатриці, знехотя): Здрастуйте. До вас послали… Сон бачив.
ЛІКАРКА (по-діловому): Який?
СЕРГІЙ (з досадою): Пацюк…
ЛІКАРКА (упевнено, по-діловому, охоче): Момент! (повертається й рукою тягнеться до полиці з книжками; де вирізняється золотий корінець «ФРОЙД») Пацюк який? Сірий? білий?
СЕРГІЙ: Не помітив…
ЛІКАРКА: Наступного разу — будьте уважніші, (гортає книгу… і несподівано розквітає) На вагітність…
В її руках — стародавня, обтріпана, заяложена книжка. «СОННИКЬ».
СЕРГІЙ: Так я ж мужчи…
ЛІКАРКА (авторитетно): Це проходить!
СЕРГІЙ: Тобто я, звичайно, хочу…
ЛІКАРКА (авторитетно): Це виліковується! (і безапеляційно підсумовує) Сни — не брешуть!
І в її очах з’являється смуток. Хтозна, скільки і яких снів передивилась вона сама…
Діамантовий блиск величезних крапель… Вони ковзають у великих листках лопуха в старому саду «приватного сектору». Щойно пройшла тепла
