Покарання - Роман Квант

— Остапе, я можу зробити так, що ти цього усього не пам’ятатимеш. Завтра ти прокинешся і почнеш день перед тим, як зустрівся із Зоряною. Без наркотиків та зустрічі зі мною. Але для цього вбий Зоряну.

Я не вірив його словам, але хотів дійсно повернутися назад. Якби у мене був вибір, то я виправив би багато помилок, які накоїв у минулому. Проте, в таку можливість я ніколи не вірив. Тим паче життя Зоряни важливіше понад усе.

— Забирайся до біса! Я у тебе не вірю! — хоробро вигукнув я.

— Тоді ти здохнеш!

Психотроп-Маг лише одним поглядом підкинув мене вверх і я сильно вдарився рукою об металевий поручень. Біль була такою сильною, що я міг вивихнути руку або навіть зламати її. Проте, мене зараз турбувала дівчина. Необхідно було знайти спосіб її врятувати. Але як можна протистояти темним силам, чаклунським фокусам, мені простому пересічному громадянинові?

— Остапе, сконцентруйся. Ти не повинен слухати цього монстра, — порадила Зоряна. — Він тебе гіпнотизує.

Але я відчував, що втрачаю контроль і захотів напасти на дівчину.

Після укусу гадюки, рука у мене страшенно боліла, пекла і почала розпухати. Сама зміюка встигла втекти. Але я і не намагалася її затримати чи вбити, бо не хотіла отримувати ще одну порцію отрути у свій організм. Що робити далі? Дія отрути дуже небезпечна і за пів години я можу втратити свідомість, якщо сама собі не допоможу. Протиотрути в цій місцевості не дістати ніяк. Отже, доведеться розраховувати на власні сили.

Спочатку потрібно висмоктати отруту із рани і виплюнути її, а потім необхідно постійно пити гарячий чай декілька літрів і не витрачати даремно сили та енергію. Принаймні так пишуть у розумних книжках. Проте, я не могла вчинити таким чином. Остап потребував моєї допомоги і ризикуючи життям, я зможу принаймні його врятувати від смерті. Якщо я спалю цей рукопис, то зможу зупинити вплив духа, адже його сили зростають щохвилини і скоро його не можливо буде зупинити.

Я висмоктую усю отруту і постійно спльовую. Здається, це повинно спрацювати чи принаймні на деякий час додати мені сил. Цього повинно мені вистачити, щоб я устигла допомогти Остапу. Я хапаю наплічник і швидко виходжу із приміщення. Дощ продовжує лити цілим потоком, не вщухаючи. Час від часу десь з’явиться блискавка і загримить так, що аж у вухах позакладає. Дерева хитаються, як тоненькі осінні листочки. Я себе теж відчуваю таким листочком проти сильної зливи та вітру.

Мені варто було поспішати, хоча я і розуміла, що Психотроп-Маг хоче мене також заманити у пастку. Але у нього нічого не вийде. Треба діяти несподівано та впевнено.

Тебе створила людська уява. Забирайся геть.

Цей голос у мене в голові прозвучав досить несподівано. Я навіть злякалася і вирішила усе кинути. Але потім зібрала усю волю в кулак, та рушила далі, прискоривши крок.

Міст чекав мене попереду разом із смертельною небезпекою.

Я дивився на Зоряну і відчував, як потойбічний дух із неймовірною силою впливає на мою свідомість. Усі мої думки кудись зникли, ніби їх стерли і залишилося голе, пусте ніщо і разом із ним ще дурні накази духа, яким я намагався протистояти та ігнорувати.

— Остапе, ми опинилися у центрі твоєї уяви! — вигукнула Зоряна. — Часу майже немає. Але ти зможеш усе контролювати, як захочеш.

— Що за маячня?! Як можна реальним людям опинитися у фантазії?

— Я не знаю… Але ми в альтернативній реальності. І ти мусиш нас звідси витягти, поки ще не пізно. Пилип мені усе пояснив. Психотроп-Мага не існує, але ти повинен викинути його із своєї голови. Це і буде вилікування твоєї хвороби.

— То я хвороба? — глузливо спитав дух, появившись у формі розрідженого темно-синього туману. — Тоді дивися.

Він одним поглядом кинув Зоряну назад. Дівчина відлетіла і сильно вдарилася об металевий стовп. Вона закричала і почала плакати.

— Відпусти її! — сказав я упевнено. — Ти ніякий не дух покійного Бориса, а лише марення. То забирайся геть!

Я відчував, що Долина скоро прийде мені на допомогу. Якщо вона спалить цей рукопис, то ми зможемо вирватися із кошмарної фантазії. Але часу було дуже мало.

— Наркотики призвели тебе до краю безодні. То ж, доведеться розплачуватися за це, — відповіла істота.

Пауза була страшною та обіцяла трагічні наслідки вже за кілька хвилин.

— Твій час сплинув! — пролунав несподівано голос.

Я обернувся і побачив Долину.

Вона упевнено тримала в руці мій рукопис, а в іншій запальничку. Її погляд був упевненим та рішучим.

— Прийшов час довести справу до кінця, — сказала Долина. — Оскільки, це не реально, то спалений рукопис завершить це зло.

— Ти цього не зробиш! — вигукнув Психотроп-Маг. — Ні, я забороняю тобі це робити! Ти все одно помреш. І заплатиш мені за все.

— А що ти мені зробиш, га? Ти і в матеріальному світі був покидьком, і зараз ще більший покидьок та сволота. Дивися, — вона піднесла запальничку до зошитів і полум’я вогню почало жадібно поглинати сторінки списані синьою ручкою, розповсюджуючи попелястий дим, який стовпом йшов у небо. — Твоя сила зникає.

— НІ! ВИ ВСІ ПОМРЕТЕ! Я ТАК НЕ ЗДАМСЯ!

Вогонь швидко знищував рукопис і мені було боляче дивитися на це, відчуваючи, як моя творчість зникає на очах. Проте, це допомагало позбутися потойбічного темного духа.

Далі все відбулося із феноменальною швидкістю світла.

Синя субстанція в одну мить поглинула Долину і дівчина зникла із матеріального світу назавжди, але вона встигла зменшити темні сили Психотроп-Мага. Я вирішив тікати і почав шукати очима Зоряну, щоб забиратися із цього страшного місця.

— Ось вам мій подарунок на останок, — зловісно промовив дух.