Покарання - Роман Квант

— Але що тоді робити? — нарешті спитав я, трохи подумавши і погоджуючись із деякими висновками Пилипа.

— Підіб’ємо підсумок. Тільки тобі вирішувати, що і як робити далі. Як твій наставник, я раджу погодитися пройти курс лікування у закладі добровільно, інакше, через деякий час тебе можуть туди забрати силоміць. Перед цим ти можеш провести свої дослідження. Знайти рукопис роману «Переслідування» і усе зрозуміти. Або залишити усе як є та намагатися шукати Психотроп-Мага, та боротися із ним. Хоча, ти знаєш, що цього не існує. Який би ти вибір не зробив, він буде правильним для тебе. Але і уся відповідальність ляже на твої плечі, якщо ти не захочеш пройти психіатричне обстеження.

— А як мені кинути наркотики, якщо усе викликано ними? — запитав я чи не найважливіше питання останніх часів.

— Я тебе добре розумію. У мене був період, коли я приймав антидепресанти і ненавидів свій спосіб життя. Але я усвідомив, куди мене несе потік і взяв усе в свої руки. В твоєму випадку ти зайшов надто далеко. Боюся, що лише наркодиспансер може вирішити цю проблему. Але лише в тому випадку, якщо ти добровільно та усвідомлено захочеш кинути наркотики та алкоголь. Проблема в тому, що більшість творчих людей схильні до психотропних речовин та божевілля. Вони бачать світ інакше і не можуть змиритися із недосконалістю людей, бо дуже добре знаються на тонкощах людської душі. А їх уява та передбачення події на основі інтуїції часто може зіграти з ними поганий жарт, або підштовхнути вживати наркотики. Це не пробуджує музу, але це створює химерні образи та неіснуючий кайф. Тому ти сам навряд чи зможеш цього позбутися. Якщо ти зумієш звільнити усі страхи і перепони у голові, то повний катарсис наступить самостійно без сторонньої допомоги. І ти зможеш пізнавати світ без допінгів. Усі лами зі сходу досягають нірвани, духовного просвітлення без жодних наркотиків і живуть більше ста років. В твоєму випадку катарсис це не переніс проблем на інших, а переживання усіх проблем заново, щоб усвідомити їх нікчемність та безглуздя. Таким методом, лікують хворих психіатри, коли дають можливість пацієнту пережити наново усі страхи, проблеми повністю, навіть театралізовано, щоб зрозуміти увесь абсурд.

— Як досягти цього катарсису?

— У кожного свій шлях. Навчись слухати себе. Для цього треба вміти користуватися скарбницями людської підсвідомості, яка у тебе засмічена наркотою. Крім того, в тебе занадто слабка аура та енергетика взагалі, щоб витрачати час на духовні пошуки і вдосконалення. Потрібно негайне втручання наркологів, гіпнотерапевтів і, можливо, психіатрів. Інакше життя може швидко обірватися.

Власне, мені не довелося довго вагатися перед тим, як прийняти рішення, бо я знав на перед, що буду робити далі: шукати спосіб позбутися впливу потойбічного духу і повернутися до нормального спокійного життя без усіляких трипів, що викликають кайф.

— Пам’ятай! — сказав на останок Пшеничний. — Зворотного шляху вже може не бути. Кожна хвилина на вагу золота. Але потрібне твоє особисте рішення, інакше ти зірвешся і почнеш знову приймати психоделіки. А з уявними образами ситуація теж не краща. Ти вже на стільки повірив у вигаданий тобою світ, що скоро він точно стане реальним. І тоді не уникнути кошмарів, що виникли з твоєї голови.

Адже усі думки матеріальні.

В останніх словах Пилипа був схований глибинний, символічний сенс, що лякав мене своєю правдивістю та відвертістю.

Проте, я вирішив йти до самого кінця, яким би він не був. Спочатку я мав намір заїхати на дачу своїх родичів і спробувати знайти у підвалі кілька зошитів, які складають чернетку роману «Переслідування». Якщо це виявиться правдою, то тоді треба буде знайти Долину і з’ясувати деякі факти із її світу. Цей роман у майбутньому може бути опублікований. А потім ще залишається відкритим питання: як позбутися Психотроп-Мага, який останнім часом отримує контроль над моєю свідомістю?

Спочатку я заїхав до себе додому, поїв і трішечки відпочив, бо останні події сильно виснажували, забирали життєву енергію. А потім сів у авто і поїхав на своє ранчо, точніше на ранчо батьків. Небо затягувалося темно-сірими хмарами, що загрозливо надвисали над містом, затуляючи собою тепле яскраве сонце. Вітер наче віщав про дуже скорий прихід прохолодного, осіннього дощу.

Я зупинив «Тойоту» біля синіх воріт і вийшов з машини. Відкрив ворота і мовчки роздивлявся двоповерховий будинок, в якому вже давно не був. Власне, останній рік я приїжджав сюди двічі без ночовки, а тому бажання знову пожити тут деякий час виникло цілком природно і логічно. Але зараз поза всяку ціну мене цікавив лише рукопис роману, який необхідно витягти на божий світ і ознайомитися. Можливо, деякі відповіді на мене чекають саме в цьому місці.

Відчинивши металеві парадні двері, я опинився в передпокоях. Темно-зелений килим розстелився під моїми ногами, наче запрошуючи по ньому пройтися та відчути приємне розслаблення для втомлених ніг. Електричне світло в одну мить знищило світ пітьми і яскраво освітило кімнату, на порозі якої я стояв. Вже дуже давно я не заглядав до середини. Уважним поглядом я намагався знайти звичайний ключ від підвалу, де лежить саме те, що я шукаю. Проте, ніякого ключа ніде не лежало. Я обшукав усе приміщення: повідкривав усі шухляди, зазирнув в усі щілини, під диван та крісла, в інших малодоступних місцях, але нічого суттєвого не знайшов.

Така неприємність трохи дратувала мене.

Я вийшов на двір покурити. Дощу ще не було, але він мав ось-ось розпочатися. Трохи подумавши, я згадав, що у сараї є зв’язка старих ключів і один із них може мені знадобитися. Я відчинив сарай і передивившись ключі з третьої спроби знайшов потрібний. Це був старий, величезний ключ, що вкритий товстим шаром пилу та рештками павутиння. Я не помилився у виборі і відчинив двері, що вели до підвалу. Там було дуже темно, а