Буллет-парк - Джон Чівер

прототип якогось скетча, що його ставили в нічних клубах. Неллі й мистецтвом цікавилась. Оті три картини, що висять у їдальні, — то все її робота. Вона купувала полотно, напнуте на підрамник, геть розмальоване хвилястими синіми лініями, наче геодезична карта. Проміжки між цими лініями пронумеровано, а в інструкції вказано, що цифра 1 — це жовтий колір, 2 — зелений і так далі. Отож вона й могла так легко перетворити полотно на осінній пейзаж у Вермонті або (як ото висить над сервантом) на портрет дочок майора Гіллеспі, копія Гейнсборо. Це було трохи вульгарно, вона й сама розуміла, але ж так хотілося малювати. А оце недавно, щоб Задовольнити свою цікавість, вона стада членом гуртка по вивченню сучасного театру. Їй доручили прорецензувати нову п'єсу, що її грали в Грінвіч-Вілледж. Неллі планувала піти в театр з подругою, але та захворіла, і довелося йти самій.

П'єсу грали в мансарді, і глядачів було небагато. Дихати нічим. Коли догравали першу дію, один з акторів скинув черевики, сорочку, штани, а потім, повернувшись спиною до глядачів, і труси. Неллі не вірила своїм очам. Коли б вона на знак протесту пішла з театру, як це неодмінно зробила б її мати, то вважалося б, що вона не розуміє сучасності. А вона ж намагалась бути такою сучасною жінкою і гадала, що потрібно приймати світ таким, як він є. Актор тим часом повернувся лицем до публіки і почав позіхати й потягатися. Так точнісінько могло б бути і в житті, але в душі Неллі вибухнула ціла буря суперечливих почувань, аж долоні спітніли. Сцену майже затемнили, і закінчили п'єсу вже одягнені актори, хоч у душі Неллі ніби щось надірвалось. Вона вийшла з театру на свіже, сповнене озоном після дощу, повітря. Йдучи до автобусної зупинки, перетинала Вашінгтон-сквер і бачила, як студенти кружляли навколо фонтана з транспарантами, що на них було написано всілякі лайки. Може, вона збожеволіла? Неллі подивилась на демонстрантів, поки вони не зникли за рогом. На останньому транспаранті прочитала слова «лайно». Її аж занудило.

Вона сіла в автобус і оглянулася навкруги, бо хотіла зустріти кого-небудь із свого оточення; з сумом придивлялася до всіх, щоб помітити звичайну жінку дружину, матір, одне слово, одну з тих, хто радо показує гостям своє житло, садок, чудові букети на столах, демонструє своє вміння в куховарстві. Спереду сиділи два хлопці і сміялись. Один з них поцілував другого у вухо. Чи не вдарити їх ручкою від парасольки? На наступній зупинці в автобус сіла саме така жінка, яку шукала Неллі. Вона сіла поруч. Неллі посміхнулась, та в свою чергу і втомлено заговорила: «Мені потрібний англійський ситець, добрий англійський ситець. Увесь Нью-Йорк обійшла, а ніде його немає. Усі мої меблі англійські, будинок теж в англійському стилі, отож смугастий репс не підходить до мого інтер'єра. А мені його скрізь пропонують, отой репс... Гадаю, що десь у Нью-Йорку продають і ситець, але я не знаю де. Всі меблі в мене Оббиті прекрасним ситцем, хоч він уже витерся... Уявляєте, волошки на голубому фоні. Та ось у мене й зразок». І, розкривши сумку, дістала шматочок тканини.

Слухаючи базікання сусідки про оте ганчір'я, Неллі не могла забути слів, що їх прочитала на транспарантах: вони врізались їй у пам'ять вогненними літерами. Не могла забути й актора, що виступав перед глядачами голий-голісінький. Здавалось, усе, в що вірила, чим жила до цього дня, втратила назавжди. Сусідка тим часом почала розписувати свої меблі, викликавши у Неллі не тільки нудьгу, але й роздратування. Яке жалюгідне життя, обмежене килимами й меблями, до того забита лахміттям свідомість, що для неї добро — в ситці, а зло — в репсі! Все це здавалося Неллі ще більш гидким, ніж оті педерасти, що прилюдно цілувалися, або студенти зі своїми гидкими лозунгами. Сексуальні зміни, що їх раптом вона помітила, порушили її спокій, збили з пантелику; одночасно була переконана, що вороття до зручних інтер'єрів та букетів на столах більше не буде. До вокзалу йшла пішки під дощем, і по дорозі їй, як на зло, часто зустрічалися газетні кіоски, в яких продавали фотографії голих чоловіків. Та ось вона сіла в потрібний поїзд і їде додому. Через якусь годину зачиняться двері за цим дощовим днем, який завдав їй стільки болю. Вона знову стане сама собою, Неллі Нейлз, дружиною Еліота Нейлза, чесною, розумною, цнотливою і так далі — місіс Еліот Нейлз. Але коли її душевний спокій залежить від зачинених дверей, то чого він тоді вартий, отой спокій? Що далі їхала вона поїздом, то дужче заспокоювалась. А коли вийшла на тому місці, де залишила свою машину, то й зовсім заспокоїлась. Ось і будинок на пагорбі. Вона відчиняє вхідні двері й чує, що куховарка маринує гриби.

— Чи добре ви провели день? — питає вона.

— Дякую, дуже добре,— відповіда Неллі. — Звичайно, неприємно, що лило цілий день, але зате всі резервуари наповняться водою, а це добре, еге ж?

Неллі з огидою відчувала, що говорить нещиро, але що поробиш? Сказати, що це був не день, а казна-що, розповісти про те, що бачила в театрі? Неллі пішла в свою чепурну кімнату, сіла в біленьку ванну, але ніщо не могло відвернути її від думки, що тепер можуть допомогти тільки зачинені двері, нещирість, сліпота, що тільки від цього залежить усе її світосприймання. Нейлзу вона не сказала про це ні слова.

Поснідавши, Нейлз піднявся в синову кімнату. Вчора ввечері, повернувшися з гостей, він побачив, що Тоні читає, і потім вони сиділи вдвох до півночі.

— Добре було в гостях? — спитав Тоні.

— Так собі.

— Чи не хочеш чого-небудь випити? — продовжував син.

— Звичайно, чого б і не випити? Ти хочеш пива?

— Можу. Ось я принесу.

— Сиди. Я принесу сам, — сказав Нейлз не суворо, але досить категорично.

Йому не подобалось, коли бачив у барі таких хлопчаків, як Тоні. Дехто з його знайомих і сусідів дозволяв дітям готувати коктейлі й подавати гостям, але Нейлзу здавалося, що це не гаразд. Бо, як він гадав, діти не можуть приготувати коктейль досить добре — це по-перше, а по-друге, тим самим втрачають свою невинність, а це ж їхня окраса. Нейлз приніс пиво й віскі та сів у крісло. Його цілком заполонили якісь думки, і він тільки похмуро дивився кудись поверх килима. І син, і батько мовчали.

Нейлз розказував сину про вечірку.