Мобі Дік або Білий кит - Герман Мелвілл
Решта його тіла була така посмугована, поцяткована, помережана тим самим кольором савана, що кінець кінцем його взагалі прозвали Білим Китом, і це прізвисько цілковито виправдовував його разючий вигляд, коли він під опівденним сонцем плив по яскраво-синьому морю, лишаючи за собою схожий на Молочний Шлях слід із густої піни, в якій рясно спалахували золоті блискітки.
Та найбільше жахала в цьому китові, природно, не його незвичайна величина, не дивовижна масть, не скривлена нижня щелепа, а та безприкладна хитрість і злостивість, що її він, як розповідали очевидці, виявляв у всіх своїх нападах. І, можливо, найбільший жах викликала його підступна звичка заманювати напасників за собою. Бо вже не раз спостерігали, як він, спочатку нібито наполохано втікаючи від завзятих переслідувачів, несподівано повертав назад, налітав на них і розбивав їхні човни в дрізки або гнався за переляканими людьми аж до самого судна.
Погоня за ним уже не раз кінчалася трагічно. Правда, такі пригоди, хоч на суходолі про них чують не часто, в китобійному промислі не дивина; але в більшості випадків Білий Кит виявляв у своїй кровожерності такі диявольські хитрощі, що важко було повірити, ніби всі ці каліцтва та смерті заподіяла сліпа, нерозумна сила.
Тож судіть самі, яка пекуча, несамовита лють спалахувала в серцях найвідчайдушніших мисливців на нього, коли серед трісок із розгризених човнів, серед розшарпаних тіл їхніх товаришів, що поволі йшли на дно, вони випливали з білої піни убивчого кашалотового гніву на погідне сонячне сяйво, що глумливо всміхалося їм, немовби в день заручин чи уродин.
Один капітан, бачачи, як кружляють у водоверті довкола нього уламки трьох його вельботів, весла й люди, вхопив з носа розбитого човна ніж для перерізання линв і рвонувся до кита, немов арканзаський дуелянт до свого супротивника, безтямно силкуючись шестидюймовим лезом дістати осередок життя, схований у киті на добрий сажень завглибшки. Той капітан був Ахав. І саме тоді Мобі Дік, несподівано підсунувши під нього свою криву, наче серп, нижню щелепу, відтяв Ахавові ногу, як жнець на луці стинає травинку. Жоден турок у чалмі, жоден венеціанський чи малайський найманець не зміг би зробити цього з більш явною жорстокістю. Тож як іще можна було сумніватися, що після того майже фатального двобою Ахав весь час живив у собі несамовиту жадобу помсти над китом, і ця жадоба ставала все запекліша, бо в своему хворобливому шалі він кінець кінцем почав пов’язувати з Мобі Діком не тільки свої фізичні страждання, а й душевні муки. Білий Кит невідступно плив перед його внутрішнім зором як утілення всіх тих лихих сил, що часом пожирають ізсередини людину глибокої душі, поки не зоставлять її хоч і живою, але з половиною серця й легенів. Перед тією невловною темною силою, яка існувала справіку і якій навіть сьогоднішні християни віддають у володіння половину всесвіту, а стародавні офіти[60] Сходу вшановували її в постаті диявола, Ахав не падав ниць, не поклонявся їй, як вони; в своєму безумстві ототожнивши ту силу із зненавидженим Білим Китом, він, тяжко скалічений, повстав проти неї. Все те, що найдужче мордує нас і доводить до шаленства, все, що збурює каламутний осад життя, всяка істина, що таїть у собі зло, все, від чого рвуться жили й висихає мозок, увесь витончений демонізм життя й мислення, все це Ахав у своєму безумстві унаочнив, утілив, уособив у образі Мобі Діка і вирішив, що зможе завдати йому смертельного удару. Він звалив на білий горб кита всю лють і ненависть, нагромаджену цілим родом людським ще з часів Адама, а потім, наче зробивши з власних грудей гармату, вистрелив у ворога ядром свого гарячого серця.
Не дуже ймовірно, що ця маніакальна ідея народилась у Ахаві зразу, в ту саму хвилину, коли його скалічено. Тоді, з ножем у руці рвонувшись до страховища, він тільки дав волю раптовому вибухові пекучої інстинктивної люті; а опинившись на зубах кашалота, мабуть, відчував тільки страшний, убивчий фізичний біль, не більше. Але, змушений після цієї сутички повернути корабель додому, він нескінченні дні, тижні й місяці пролежав в койці сам на сам зі своєю мукою, серед лютої зими обминаючи грізний, ревучий патагонський мис, і саме тоді його пошарпане тіло й зранена душа взаємно просочилися кров’ю і, злившись отак у одне, зробили з нього шаленця. Що манія остаточно заволоділа ним лиш тоді, у зворотному рейсі після сутички з китом, — це більш ніж ясно з того, що дорогою він часом поводився як буйний божевільний! І хоч він зостався без ноги, та в його єгипетських, Озірісових грудях ще таїлося стільки життєвої сили, до того ж примноженої гарячкою, що помічникам доводилося міцно зв’язувати його. Шторми скажено розгойдували судно, і він гойдався разом з ним у своїй гамівній сорочці. Та коли вони дісталися до спокійних широт і корабель, розпустивши ліселі, поплив по лагідних тропічних водах, шаленство Ахавове неначе зосталося позаду, за бурунами мису Горн, і старий капітан почав виходити зі свого темного барлога на благодатне сонце й повітря. Але й тоді, коли він знову постав перед командою рішучий, зосереджений, хоча й поблідлий, і почав віддавати спокійні накази, а його помічники вже дякували богові, що те жахливе божевілля минулося, — навіть тоді Ахав у глибині серця шаленів. Людське безумство часом буває по-котячому хитрим і підступним. Інколи вам здається, ніби воно минулося, але насправді воно, можливо, тільки набуло якоїсь витонченішої форми. Отак і цілковите божевілля, що спіткало Ахава, зовсім не минулось, а тільки сховалось углиб і причаїлось. Так горда, невгамовна річка Півночі, Гудзон, тече в гірських ущелинах потоком нешироким, зате незміренно глибоким. Та як у цій Ахавовій маячні, хоч і текла вона вузьким річищем, не згубилося ні краплі з його первісного безбережного божевілля, так і в тому божевіллі не згубилося й краплі з його великого природного розуму. Тільки колись цей розум був живою незалежною силою, а тепер став живим знаряддям безумства. Коли дозволите вжити такої екстравагантної метафори, Ахавове часткове божевілля штурмувало його загальний здоровий глузд і здобуло ту фортецю, а потім повернуло всі її гармати на свою власну божевільну ціль; отож Ахав, аж ніяк не позбувшися своєї сили, тепер мав у цій єдиній справі в тисячу разів більше снаги, ніж міг
