Вірнопідданий - Генріх Манн

— Але ж потім говорили про цю історію! — наполягав голова.

— Тільки не я! — вигукнув Кюнхен. — Я говорив лише про наші славні подвиги в сімдесятому році. Вільні стрільці, сказав я, оце так банда була! Бачте, не згинається палець. То мене вкусив вільний стрілець, і тільки тому, що я хотів трошки полоскотати йому шаблею шию. Який мерзотник! — І Кюнхен уже зібрався був показати свого пальця всім, що сиділи за судовим столом.

— Можете йти! — прокрякав Шпреціус і знову загрозив звільнити залу.

Увійшов майор Кунце, наче на шарнірах; слова присяги він проказав таким тоном, ніби осипав Шпреціуса тяжкими образами. Після цього він заявив одверто, що до цієї чвари аж ніяк не причетний; він прийшов до погрібця вже по всьому.

— Я можу тільки сказати, що поведінка доктора Геслінга дуже відгонила виказництвом.

Але з якогось часу в залі відгонило чимось іншим. Ніхто не знав, звідки йшов той дух, у публіці недовірливо оглядали одне одного і потроху відсувалися від сусідів, затуляючи носа хусткою. Голова нюхав повітря, а старий Кюлеман, підборіддя якого вже давно спочивало на грудях, тривожно ворушився у сні.

Коли Шпреціус зауважив майорові, що ті, хто тоді розповідали йому про пригоду, були люди націоналістичних поглядів, майор лише відповів, що йому це байдуже, а з доктором Геслінгом він зовсім не був знайомий. Але тут виступив Ядасон; його вуха палали; він сказав, мов ножем різонув:

— Пане свідку, дозвольте запитати, чи не знайомі ви зате надто добре з обвинуваченим? Чи ви не відповісте: не позичав він вам ще тиждень тому сто марок?

З переляку все в залі стихло і всі очі звернулися до майора, який стояв у своєму мундирі і белькотів у відповідь щось незрозуміле. Ядасонова сміливість справила враження. Він негайно використав свій успіх і доправився в Кунце визнання, що всі добромисні, в тому числі й сам майор, щиро обурювалися з Лауерових висловлювань. Безперечно, обвинувачений мав на увазі його величність. Тут Вольфганг Бук не втримався.

— Якщо пан голова вважає за зайве висловити панові прокуророві осуд, коли той ображає власних свідків, то нам це і зовсім байдуже.

Шпреціус відразу ж напосівся на нього.

— Пане оборонцю! Моя справа — висловлювати осуд чи не висловлювати!

— Саме це я й констатую, — не ніяковіючи, Сказав Бук. — А по суті справи ми твердимо далі і встановимо за допомогою свідків, що обвинувачений зовсім не мав на увазі кайзера.

— Я остерігся! — голосно кинув обвинувачений.

Бук вів далі:

— У тому разі, однак, коли суд визнав протилежне, я прошу викликати видавця Готського альманаху як експерта в питанні про те, в жилах яких німецьких князів тече єврейська кров.

З цими словами він сів на своє місце, вдоволений з гомону зчудування, що пролинув залою. Громовий бас сказав: «Нечувано!» Шпреціус хотів уже клюнути дзьобом, але вчасно збагнув, що це мовив Вульков! Навіть Кюлеман прокинувся від шуму. Судді пошепталися, потім голова суду оголосив, що клопотання оборонця відхиляється, бо доказ того, наскільки інкриміновані слова правдиві, не стосується суті справи. Висловленої неповаги досить для складу злочину. Бук був переможений; його повні щоки по-дитячому сумно обвисли. Почувся хихіт, бургомістрова теща безцеремонно сміялася. Дідеріх на лаві для свідків був їй вдячний. Боязко прислухаючись, він відчував, як громадська думка майже непомітно переходить на бік тих, хто спритніший і хто має владу. Він обмінявся поглядом з Ядасоном.

Черга була за редактором Нотгрошеном. Сірий і непомітний, він раптом опинився перед судовим столом і заговорив гладко, як присяжний промовець. Усі, хто його знали, дивувались: таким упевненим його ще не бачили ніколи. Він знав усе, давав свідчення, найнесприятливіші для обвинуваченого, і говорив так швидко, ніби читав напам’ять передову; лише зрідка, під кінець абзаца, голова суду прихильно, наче зразковому учневі, подавав йому репліку. Бук, який вже заспокоївся після своєї поразки, нагадав йому позицію «Нецішької газети», яка була весь час на боці Лауера. На це редактор відповів:

— Ми — ліберальна, отже, позапартійна газета. Ми відбиваємо публічний настрій. Але тому, що в даний час і в даному місці настрій для обвинуваченого несприятливий…

Очевидно, він ще в коридорі дізнався про це!

Бук заговорив іронічним тоном:

— Я констатую, що свідок висловлює дещо дивне розуміння присяги.

Але Нотгрошена не легко було залякати.

— Я журналіст, — заявив він і додав: —Я прошу пана голову захистити мене від образ з боку оборонця.

Шпреціус не дав себе просити, і редактора ласкаво відпустили.

Вибило щанадцяту; Ядасон звернув увагу голови на те, що слідчий, доктор Фріцше, готовий до послуг суду. Його викликали, і тільки-но він з’явився на дверях, як усі очі забігали від нього до Юдіфі Лауер. Вона ще дужче зблідла, чорні очі, які супроводили його до судового стола, стали ще більшими, в них з’явилася мовчазна настирливість; але Фріцше уникав їх. Всі були тієї думки, що він так само погано виглядає, але хода його виявляла рішучість. Дїдеріх зауважив, що 'Фріцше з двох властивих йому виразів обличчя обрав цього разу сухий.

Яке враження справив на нього під час попереднього слідства свідок Геслінг? Свідок давав свідчення цілком добровільно і без будь-якого примусу, ще під свіжим враженням пригоди. Вірогідність свідкових слів, яку Фріцше мав можливість перевірити в ході дальшого дізнання, є поза всяким сумнівом. Той факт, що свідок сьогодні не може докладно пригадати все, що сталося, пояснюється тільки хвилюванням у даний момент… А обвинувачений? Зала здригнулася. Фріцше проковтнув слину. Обвинувачений особисто теж справив на нього скоріше позитивне враження, незважаючи на багато обтяжуючих моментів.

— Беручи до уваги суперечливість свідчень, чи вважаєте ви, що обвинувачений здатний на інкримінований йому злочин? — запитав Шпреціус.

Фріцше відповів:

— Обвинувачений — освічена людина: він, звичайно, остерігся вжити явно образливих висловів.