Вірнопідданий - Генріх Манн

— Букові дочки остерігатимуться не вклонятися вам на вулиці. Вони будуть раді, якщо ви їм відповісте на уклін.

Засудження Лауера, твердив Дідеріх, тепер лише пуста формальність. Воно було забезпечене, а разом з ним нестримне Дідеріхове піднесення.

— Щоправда, — і він замислився над своїм келихом, — незважаючи на те, що я чесно спевнив свій обов’язок, все могло б бути інакше, і тоді, мої любі, — не будемо ховати цього від себе, — тоді я, напевне, димом догори пішов би, і Магдине заміжжя разом зі мною! — Магда зблідла, але він поплескав її по руці. — Тепер ми щасливо вихопилися. — І, піднявши келих, з мужньою твердістю: — Який поворот долі з ласки божої!

Він звелів сестрам причепуритися і супроводити його до суду. Пані Геслінг просила не приневолювати її, вона дужа боїться хвилювань. Цього разу Дідеріх не квапив сестер, вони могли одягатися, скільки їм заманеться.

Коли вони ввійшли, зала була вже повна, та публіка була інакша. Не було Буків, а з ними Густи Даймхен, Гейтейфеля, Копа, всієї-масонської ложі, всієї вільнодумної спілки виборців. Вони визнали себе за переможених! У місті вже знали все, сюди йшли, щоб помилуватися з їхньої поразки; менш добірна публіка підсунулася до передніх лав. Ті з колишньої банди, хто ще був тут — Кюнхеи і Купце, — були заклопотані тільки одним: щоб кожен з приявних міг прочитати у них на обличчі їхні добромисні погляди. Було тут і кілька підозрілих осіб: молоді люди з потомленими, але виразними обличчями і кілька занадто вже рум’яних жінок, які впадали в око; і всі вони обмінювалися поклонами з Вольфгангом Буком. Міський театр! У Бука вистачило зухвальства запросити їх на свою оборонну промову.

Обвинувачений поквапливо повертав голову щоразу, коли хто-небудь увіходив. Він чекав на свою дружину! «Він гадає собі, що вона ще прийде!» — думав Дідеріх. Але вона прийшла: ще блідіша, ніж сьогодні вранці, привітала чоловіка благаючим поглядом, тихо сіла на край лави і вп’ялася очима в судовий стіл, мовчки і гордо, наче в свою долю… Судді ввійшли до зали. Голова розпочав засідання і надав слово панові прокурору.

Ядасон зразу заговорив з незвичайним запалом; уже після перших фраз голос у нього охляв, і враження він справив дуже бліде; актори міського театру переглядалися із зневажливими посмішками. Ядасон помітив це і почав так розмахувати руками, що поли його мантії розліталися в усі боки; голос його зривався, вуха горіли. Нафарбовані дівчата нестримно реготали, впавши головами на бильця лав.

— Невже Шпреціус нічого не помічає? — питала бургомістрова теща.

Але суд спав. Дідеріхове серце бурхливо раділо: Ядасон укрив себе соромом, Геслінг помстився панові асесору! Ядасон не міг уже сказати нічого нового, крім того, що сказав уже він сам і чим виграв перегони! Він виграв, це знав Вульков, знав і Шпреціус, тому він і спав з розплющеними очима. Ядасон сам відчував це краще за всіх; чим галасливішим він ставав, тим менше було в ньому певності. Коли він, нарешті, зажадав двох років ув’язнення, всі, кому він встиг набриднути, з ним не погодилися: очевидно, навіть судді. Старий Кюлеман здригнувся і прокинувся з гучним хропінням. Шпреціус кілька разів кліпнув повіками, щоб зігнати з себе сон, і сказав:

— Слово надається панові оборонцю.

Вольфганг Бук повільне підвівся. Серед його дивних друзів почувся доброзичливий шепіт, і Бук переждав його спокійно, всупереч настороженому дзьобові Шпреціуса. Потім він недбало начебто збираючись покінчити з усім упродовж двох хвилин, заявив, що допит свідків дав надзвичайно сприятливу для обвинуваченого картину. Пан прокурор даремно гадає, що покази, несприятливі тільки внаслідок погрозливого втручання в особисте життя свідків, мають хоч якусь цінність. Або, скорше, вони мають ту цінність, що якнайблискучіше доводять невинність обвинуваченого, оскільки знані зі своєї правдивості люди лише через шантаж… Тут його, звичайно, перепинили. Коли голова заспокоївся, Бук спокійно провадив далі. Але якщо навіть вважати за доведене, що обвинувачений насправді мовив інкриміновані йому слова, то і в такому разі момент карності відпадає, бо свідок доктор Геслінг одверто визнав, що навмисне і свідомо провокував обвинуваченого. Постає питання, чи не є в даному випадку саме свідок Геслінг, який діяв з провокаційною метою, справжнім ініціатором злочину, який він учинив з мимовільною допомогою іншого, свідомо використавши його збуджений стан. Оборонець рекомендував панові прокуророві уважніше придивитися до свідка Геслінга. Тут багато хто обернувся до Дідеріха, і його кинуло в жар. Але зневажлива гримаса голови суду знову підбадьорила його.

Бук надав своєму голосові лагідності й теплоти. Ні, він не бажає нещастя свідкові Геслінгу, якого вважає за жертву іншого, значно вищого.

— Чому останнім часом так множаться звинувачення в образі його величності? Мені скажуть: унаслідок таких пригод, як убивство робітника. Але я відповім: ні, лише завдяки промовам, які супроводять ці пригоди.

Шпреціус витяг шию і вже націлився дзьобом, але ще вичікував. Бук не звертав на нього уваги; він надав своєму голосові сили й мужності.

— Погрози і перебільшені вимоги однієї сторони спричинюють відсіч другої. Принцип: «Хто не зі мною, той проти мене» — кладе різку межу м; іж тими, хто схиляв коліна перед його величністю, і тими, хто його ображає.

Тут Шпреціус стріпнувся.

— Пане оборонцю, я не можу дозволити, щоб ви гудили кайзерові слова. Якщо ви й далі провадитимете в такому тоні, суд буде змушений накласти на вас штраф.

— Я підкоряюся вказівці пана голови, — сказав Бук, і слова його ставали все округліші і значніші. — Тому я буду говорити не про кайзера, а про вірнопідданого, якого він виховує для себе. Я буду говорити не про Вільгельма Другого, а про свідка Геслінга. Ви всі бачили його. Звичайний собі чоловік, з пересічними розумовими здібностями, що залежить від обставин і випадку, слабодухий, поки справа стояла для нього погано, і над міру самовпевнений, як тільки вона набрала іншого напрямку.

Дідеріх