Вірнопідданий - Генріх Манн

— Вам, певно, не дуже кортить побачити свою наречену? — спитав Дідеріх.

— У даний момент мені більше хочеться коньяку.

Дідеріх в’їдливо засміявся.

— Цього вам, здається, завжди хочеться.

Щоб тільки Кінаст нічого не почув, він ще раз пішов з Буком назад.

— Бачте, — несподівано почав Бук, — моя наречена — це теж одне з тих питань, що їх я ставлю своїй долі.

— Як це розуміти? — запитав Дідеріх.

— Якщо я справді буду нецігським адвокатом, Густа Даймхен буде мені цілком до пари. А коли ні? Якщо моє життя складеться інакше, на такий випадок у мене в Берліні є ще другий зв’язок…

— Я чув: актриса, — Дідеріх почервонів за Бука, який так цинічно в цьому признався. — Тобто, — промурмотів він, — я нічого цим не хотів сказати…

— Отже, ви знаєте, — докінчив Бук. — Справа стоїть так, що я поки що тісно зв’язаний там і не можу приділяти Густі стільки уваги, скільки треба було б. Чи не погодилися б ви трохи розважити бідну дівчину? — спокійно і простодушно спитав він.

— Щоб я…

— Так би мовити, мішати час від часу в горщику, в якому у мене тушкується ковбаса з капустою, — поки я сам ще зайнятий в іншому місці. Ми ж симпатизуємо один одному.

— Спасибі, — холодно відповів Дідеріх. — Так далеко, правду кажучи, моя симпатія не сягає. Доручіть це комусь іншому. Я ставлюсь до життя трохи серйозніше… — І він залишив Бука.

Його обурювала не тільки аморальність цього чоловіка, а й надмірна фамільярність, яку той собі дозволив після того, як щойно знову з’ясувалося, що вони є супротивниками і в поглядах, і в практиці. Важко терпіти того, кого не розумієш! «Що він готує мені на завтра?»

Вдома він розважив свою душу. «Це не людина, а слимак! А думає, що він геній! Боже борони наш дім від такої всероз’їдаючої безпринципності; це вірна ознака розкладу сім’ї!» Він упевнився, що Кінаст насправді виїжджає сьогодні ж увечері.

— Нічого незвичайного Магда не зможе тобі писати в своїх листах, — сказав він раптом і засміявся. — Як на мене — хай у місті все перевернеться догори ногами, я лишуся в своїй конторі і з своєю сім’єю.

Та як тільки Кінаст вийшов з дому, Дідеріх зразу ж підступив до пані Гесліиг.

— Де повістка із суду, яку принесли сьогодні, га?

Вона призналася, що заховала зловісного листа.

— Я не хотіла, щоб він зіпсував тобі святковий настрій, мій любий сину.

Але Дідеріх не визнавав ніяких перепросин.

— Дурниці! «Любий сину!» Певно, від любові до мене їжа стає все гіршою, коли тільки нема гостей, а гроші, які я даю на господарство, ви розтринькуєте на своє ганчір’я! Ви думаєте, що я повірив вашій брехні, начебто Магда сама шила свою мереживну блузку? Можете розповідати це тому ослові! — Магда запротестувала проти такої образи на адресу її нареченого, але Дідеріх не вгавав. — Краще мовчи! Твій хутряний жакет теж наполовину крадений. Ви в змові із служницею. Коли я посилаю її за пляшкою червоного вина, то вона купує з найдешевших сортів, а решту грошей забираєте ви…

Всі троє жінок жахнулися, але Дідеріх почав кричати ще голосніше. Еммі сказала, іцо він шаленіє лише тому, що завтра буде зганьблений перед усім містом. У відповідь на це Дідеріх тільки жбурнув на підлогу тарілку. Магда встала, кииулась до дверей і крикнула через плече:

— Дякувати богові, ти мені більше не потрібний!

Дідеріх зразу ж підскочив до неї.

— Думай, що ти говориш! Коли ти, нарешті, дістанеш собі чоловіка, то це тільки завдяки мені й тим жертвам, які я приношу. Твій наречений так торгувався за твій посаг, що огидно було слухати. Ти сама взагалі тільки безплатний додаток!

Тут Дідеріх дістав сильного ляпаса, і раніше, як він отямився, Магда вже зачинилася в своїм покої. Дідеріх, раптом притихнувши, потирав щоку. Потім він, щоправда, знову обурився, але разом з тим почуття певного задоволення взяло гору. Криза минула.

Вночі він твердо наважив з’явитися до суду з деяким запізненням і всім своїм виглядом показати, як мало. обходить його вся ця історія. Але терпець йому ввірвався; коли він увійшов до вказаної йому зали засідань, там ще йшов розгляд попередньої справи. Ядасон, який у своїй чорній мантії являв надзвичайно грізне видовище, займався тим, що вимагав для підлітка з народу двох років виправного дому. Щоправда, суд задовольнив його вимогу лише наполовину, але засуджений юнак так заверещав, що Дідеріхові, в якого на душі і без того було дуже тривожно, від жалості стало недобре. Він вийшов із зали і пішов до вбиральні, хоч на дверях її був напис: «Тільки для пана голови». Майже слідом за ним з’явився і Ядасон; побачивши Дідеріха, він хотів піти назад, але Дідеріх зразу ж запитав, що таке виправний дім і що там робитиме такий дармоїд.

— Бракувало тільки того, щоб ми ще й про це піклувалися, — заявив Ядасон і зник.

Дідеріхове серце стислося ще сильніше від свідомості жахливої безодні, яка розступилася поміж Ядасоном, що репрезентував тут владу, і ним самим, що насмілився підійти занадто близько до її механізму. Він учинив те в чистих мотивів, від надмірної поваги до влади. Все одно тепер треба поводитися обачно, щоб вона не схопила і не розчавила тебе; зіщулитись і принишкнути, тоді він, може, ще врятується. Якби-то знову повернутися до свого приватного життя! Дідеріх дав собі слово надалі жити лише заради своєї маленької, але цілком зрозумілої вигоди.

В коридорі за цей час зібралися люди: вершки суспільства поряд в менш добірною публікою. П’ятеро Букових дочок, вичепурені, наче процес їхнього свояка Лауера був величезною честю для сім’ї, розмовляли з Кетхен Цілліх, її матір’ю