Покарання - Роман Квант

Ти програв ти програв ти програв ти програв ти програв

Я глянув на монітор і закляк на місці від всепоглинаючого жаху. Ці слова написав Психотроп-Маг, отже, він знову повернувся сюди. Я спробував не зволікати на це і продовжував писати роман.

… вона дивилася на рожеве марево на небі. Волосся розвівалося вітром і налазило на очі. Вона

Пальці несвідомо почали набирати інший текст.

помре. Зоряна мертва мертва Зоряна мертва Я в це не вірю.

Я закляк від жаху, коли помітив, що слово «не» автоматично хтось перекреслив лінією. Але це зробив не я. Чорт, мені терміново потрібно допомога Долини. Одному мені не справитися із надприродними силами зла. Але де її знайти? Після проходження крізь синю речовину ми загубили один одного. Треба зустрітися і раз і назавжди вирішити спільну проблему. Та чи можливо зупинити Психотроп-Мага?

Вбий Зоряну і я залишу тебе назавжди. Хочеш стати знаменитим письменником, дуже багатим? Тоді знищ її і я тобі усе дам.

— Ні, я в це не вірю, — прошепотів я, злякано дивлячись на монітор, все ще знаходячись під дією панічного страху та відчуття повної безпорадності, що засіло в середині самої душі. — Це лише ілюзія.

Ілюзія у тебе в голові. Ти вб’єш Зоряну і я тобі дам усе від життя. Інакше будеш все життя страждати. Вирішуй.

Ні, цього я ніколи не допущу. Цей дух просто знущається наді мною. Потрібно припинити грати в цю гру.

— А іди ти до дупи! — крикнув я і вимкнув ноутбук, щоб не бачити божевілля.

Після цього я полегшено зітхнув, наче отримав катарсис. Але екран знову почав миготіти і сам ввімкнувся. Я взяв себе в руки і вийшов з кімнати, щоб не дивитися на таке безумство. Потрібно припинити бачити ці галюцинації. Адже іншого пояснення цьому не може бути.

Проте, інше пояснення як раз було.

Мене тягнуло невідомою силою повернутися назад до кімнати, та сісти перед ноутбуком. Ймовірно, на мене чекають ще якісь погані послання від Психотроп-Мага. Але я почав думати про дрібниці, щоб відволіктися від страшного.

Зоряна повернулася додому через дві години. Повернулася вона разом із Пилипом Пшеничним. Відверто кажучи, я був здивований його несподіваною появою у своєму скромному помешканні. Цей прихід нічого хорошого для мене не означав.

Але Пилип виглядав досить упевнено, поважно, із рішучим поглядом, який на мені зупинився. Коли ми потиснули один одному руку, я відчув якийсь магнетичний вплив.

— Я хочу тобі допомогти, — відповів він, коли ми всі розташувалися у вітальні, а Зоряна пішла варити каву. — Але ти сам повинен цього захотіти.

— Як ти мені допоможеш? Ти ж не хочеш вірити у духів. Але Психотроп-Маг мене переслідує повсюди.

Я говорив повільно та обережно підбирав слова, щоб не мовити дурниці та не показатися в його очах божевільним. Адже мене знову можуть забрати у заклад для психічнохворих та розумово відсталих людей. Проте, цього разу, здавалося, що ніхто нікуди мене поки що не забирає. Все подальше залежить лише від мене. І я це усвідомлював дуже чітко до найменших дрібниць.

— Ти сам себе переслідуєш повсюди. Остапе, в тебе манія переслідування та галюциногенні відчуття, що викликані наркотиками. Розумієш, твої дослідження границь реальності призвели до того, що в тебе відбувається деперсоналізація особистості. Ти втрачаєш відчуття адекватності зовнішнього світу. Але якщо ти сам хочеш цього позбутися, то повинен йти до кінця. Ти готовий зануритися у жорстоку правду і позбутися своїх страхів та перепонів у голові?

Питання було риторичне і я вимушений був зізнатися, що готовий йти на все, щоб назавжди позбутися своїх кошмарів.

— У кожного з нас є підсвідомі страхи, глибинні дитячі страхи, що дають про себе знати у більш дорослому віці. А деякі психотропні речовини можуть допомогти цим страхам реалізовуватися в реальному світі. У дитинстві в тебе були деякі незначні психічні розлади, але з часом вони трохи затихли і не нагадували про себе досить довгий час. Але зараз вони повернулися, — говорив Пилип уважно спостерігаючи за мною.

— Про що ти говориш? — спитав я, смутно відчуваючи якусь тривогу у глибині душі, в найвіддаленіших потаємних закуточках підсвідомості, яка закрита сімома замками від світу.

Його слова мені страшенно не подобалися. Я волів би їх зовсім не чути і зараз взагалі займатися чимось більш кориснішим та цікавішим, але все склалося не так, як я цього хотів. Щось загадкове та неминуче невблаганно наближалося до мене швидкими, вправними кроками.

— Про твої дитячі фобії. Зокрема, соціофобію. Ти постійно боявся чужих людей та залишатися на самоті.

— Ні, не правда! Це було давно і це не має ніякого значення до теперішніх проблем! Досить!

Я прямо кипів гнівом із середини, роздувався від злості, як повітряна кулька і мав ось-ось вибухнути справжньою люттю.

— Заспокойся, друже. Тут немає тобі ворогів. Зоряна тебе любить і звернулася до мене, щоб я допоміг. Але саме головне, щоб ти захотів дізнатися усю правду, якою б неприємною вона не була б.

Я не встиг задуматися над сказаними словами біоенергетика, коли Зоряна увійшла до вітальні із тацею, на якій стояли філіжанки із запашною, ароматичною міцною кавою та тарілка, переповнена шоколадним печивом. Нарешті можна перекусити, бо окрім алкоголю та цигарок мене ще заспокоює їжа.

— Гаразд, — мовив я, зробивши кілька ковтків кави з горнятка. — Я готовий тебе вислухати, але не обіцяю, що далі буду у це вірити.

— Я не вимагаю тебе у щось вірити. Віра — річ дуже примхлива. Іноді, це лише шар оману, за яким прихована дійсність. Лише знання можуть допомогти людині.

Вони повідомили мені одну річ. Розповіли деяке дослідження, яке разом проводили нещодавно. Я переповідаю епізод без жодних виправлень чи доповнень у оригіналі таким,