Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

«Вони б сподобалися Гітлеру», — подумала я, і щоб не розсміятися від цієї думки, закусила нижню губу.

Мені не судилося почути відповідь Вікі, тому що після питання Сема, Джейкоб підсунувся ближче і прошепотів зовсім близько з моїм вухом:

— Припини кусати губи, цим ти зводиш мене з розуму.

Тільки слух піймав слова, а розум усвідомив їхній зміст, як обличчя відразу спалахнуло і я мимоволі знову закусила нижню губу. Джейкоб поряд засовався, зачепивши моє плече своїм. У пам'яті відразу спливли його поцілунки, ніжні губи і вологий язик, який так солодко сплітався з моїм. Один спогад про те, як Джейк проводив великим пальцем по моїй нижній губі, змушував мене танути. Я була впевнена, що в той момент він думав про те саме.

— Гей, ви про що там шушукаєтеся? — з посмішкою спитав Джеймс.

І якщо його погляд був спрямований на нас, то можна було не гадати, чи могло це питання стосуватися Вікі і Джона.

— Е-е-е, Джейк сказав, е-е-е…

У моїй голові була купа фраз, але жодної підходящої, яку можна було б озвучити.

— Я сказав, що ми легко зробимо їх в «Аліас», — Джейкоб зорієнтувався швидше.

— Щось я в цьому маю сумнів, — заперечила Моллі, посміюючись від зухвалості заяви.

— Дружище, — продовжив Джеймс, звертаючись до Джейка й ігноруючи слова моєї подруги, — не знаю, що це за гра, але ти однозначно маєш рацію. Та ми в будь-якій грі їх зробимо.

Джессіка, що сиділа поруч із ним, фиркнула, піднялася і, схрестивши руки на грудях, задерла підборіддя.

— Ми приймаємо ваш виклик, салаги. Зіграємо чотири раунди, щоб усе по-чесному, дівчата проти хлопців. Ви пишете нам слова, а ми вам. Годиться?

Смішки, які прокотилися нашою компанією, стали відповіддю.

Поки інші жваво обговорювали гру, а Джеймс із Джесс обмінювалися уїдливими підколками з приводу салаг і того, хто переможе, я нахилилася до Джейкоба і прошепотіла:

— Дякую.

Подивившись на мене, він кивнув і всміхнувся, а я згадала слова Вікі. Напевно, подруги помітили його ставлення до мене, як інакше. Потрібно було у всьому зізнатися!

— Стоп, для гри нам знадобляться дві ручки й чисті аркуші, — голосно оголосила Моллі, перекрикуючи суперечки Джесс і Джеймса.

— Зараз організуємо, — озвалася я, встаючи. — Одну ручку бачила в машині, там і листи знайдуться.

— Я з то… — почала Вікі, але її перебив Джейкоб.

— Там темно, сходжу з тобою.

Він став переді мною, спиною до інших. Джеймс, будучи їхньою версією нашої Джесс, відразу скористався цим. Здоров'як свиснув і посміюючись сказав:

— Тільки не довго. Хоча кого я обманюю, довго в тебе не вийде.

З лиця Джейкоба пропала навіть тінь усмішки, а його вилиці заграли. Він покосився через плече на розумника і повільно проговорив:

— Ще слово і тобі не буде чим свистіти.

— Я тебе не боюся, Меткліфе, — гордовито огризнувся Джеймс.

Він задер підборіддя і схрестив руки на грудях, граючи рельєфними м'язами.

Джейк шумно втягнув повітря носом, напевно, збираючись ще щось сказати або чого гірше почати діяти. Я рефлекторно смикнулася вперед і поклала долоню на його груди, забираючи всю увагу собі. І це спрацювало. Джейкоб повернувся до мене і видихнув. Його плечі все ще були напружені, а груди здіймалися, але куточки губ трохи піднялися в легкій усмішці.

— Джеймсе, сядь, — буквально наказав Джон своєму другові.

Він сказав це так впевнено, що я навіть визирнула, щоб переконатися, чи не здалося мені. Але ні, хлопець, який поводився сором'язливо з Вікі, свердлив дірку в Джеймсі, дивлячись на нього прямо-таки вбивчо.

Не чекаючи, чи триватиме суперечка вже з іншими учасниками, я потягла Джейка за майку, і ми пішли в бік машини, яка стояла за нашим табором біля самих дерев.

— Мені здавалося ви друзі, — тихо сказала я, але все одно озирнулася, щоб переконатися, що нас ніхто не чує.

— Так і є, змалку, — спокійно зауважив Джейкоб.

— По-моєму, ви щойно мало не зчепилися. Ти завжди такий запальний?

Тепер же Джейкоб здавався розслабленим, йшов повільно й дихав рівно. І лише відсутність усмішки підказувала, що з ним не все гаразд.

— Ти не відповіси? — знову озвалася я.

Після цього питання Джейк зупинився і, сховавши руки в кишені шортів, похмурим поглядом буквально прибив мене до місця.

— Еріко, Джеймс відпустив вульгарний натяк у наш бік. — Він наголосив на слові «наш», промовивши його трохи м'якше. — На жарти у свій бік я не реагую, але це стосувалося й тебе. Мені не сподобалося. Якби він сказав, щось у бік Вікі, то отримав би таку саму реакцію від Джона, повір.

Я ніколи не любила бійки, їх ніхто не любить, але слова Джейкоба звучали та відчувалися приємно. А після останньої фрази я взагалі всміхнулася.

— Що я такого сказав? — з нерозумінням в очах, спитав Джейк.