Щоденник злодія - Жан Жене

Якщо винуватець має серце — як чую його в собі я, — він вирішує бути тим, ким став, учинивши переступ. Йому легко знайти для себе виправдання, інакше, як би він жив? Він видобуває його із власних гордощів. (Варто відзначити надзвичайну силу словесної творчості гордощів, а також і гніву.) Він замикається у своїй осоромі завдяки гордощам, слову, що означає вияв найзухвалішої свободи. У глибині своєї осороми, у своєму власному слизі він закутує себе у шовкову тканину, яку сам собі зіткав і яка, власне, і є його гордощами. Ці шати неприродні. Винуватець зіткав їх для свого захисту, забарвив у пурпур, аби прикрасити себе. Нема гордощів без провини. Якщо гордощі — це найзухваліша свобода — Люципер, що повстав супроти Бога, — якщо гордощі — це чудове прикриття, з якого стримить моя провина, — зіткані з неї, то я хочу бути винуватим. Провина породжує почуття винятковості (вона знищує збентеження), і якщо у злочинця черстве серце (оскільки замало скоїти злочин, його треба заслужити і заслужити право вчинити його), він піднімає його, своє серце на підмурок самотності. Самотність не дана мені, я її завойовую. Мене веде до неї прагнення краси. Я хочу в ньому закоренитися, окреслити свої межі, вибратися з плутанини, зробити в собі лад.

Підкидьок, я провів усе своє дитинство і юність у самотині. Злодій, я вважав своє ремесло за виняткове. Я, казав я собі, дивовижний виняток. Насправді ж моя діяльність і потяг до переступу пов'язані із моїм гомосексуалізмом, якому я завдячую свою незвичайну самотність. Яким же був мій подив, коли я помітив, як поширилося злодійство. Мене поглинуло лоно банальності. Щоб вибратися з нього, мені залишалося тільки прославити свою злодійську долю і жадати її. Саме в цьому добачили примху, з якої глузували ґевали. Чи вважають мене за нікудишнього злодійчука? Байдуже. Слово «злодій» означає людину, чия основна діяльність — крадіж. Точніше, воно витісняє — з огляду на свою назву — все, що не є злодієм. Спрощує його. Поезія полягає в найглибшому усвідомленні свого злодійського права. Можливо, усвідомлення будь-якої іншої якости, здатної стати для вас головною, так само можна назвати поезією. Проте я потішений, що усвідомлення своєї особливості названо антигромадською діяльністю: переступом.

Звичайно, злочинець, який пишається собою, завдячує свою винятковість суспільству, але, можливо, вона завжди була йому притаманна, а суспільство тільки забачило її і поставило йому це за провину. Я вирішив протиставити себе суспільству, але воно мене засудило, караючи насправді не так злодія, як непримиренного ворога, чийого самітного розуму воно боїться. Так ось, саме суспільство приховало в собі цю винятковість, яка боротиметься супроти нього ж таки, вгородивши йому в черево ножаку, викликаючи докори сумління — душевний неспокій — яка стане раною, звідки цебенітиме його кров, що її воно саме не наважується пустити. Оскільки я не можу розраховувати на найяскравішу долю, то прагну найзлиденнішої, але не заради безплідної самотности, а щоб добути з такого рідкісного матеріалу новий твір.

Якось я зустрів Ґі не на Монмартрі, не на Єлисейських полях, а в Сент-Уані. Він був брудний, у лахмітті, весь покритий лепом. Ґі самотньо стримів серед гурту покупців, ще вбогіших і брудніших, ніж продавці. Він намагався продати пару простирадл, які, звичайно, поцупив із якогось готелю. (Я часто носив із собою речі, які робили мою фігуру та ходу недоладними: книжки під пахвою, які сковували мої рухи, простирадла чи ковдри, обмотані довкола стану, які уподібнювали мене до товстуна, парасолі у холоші при нозі, медалі в рукаві…) Він був сумний. Мене супроводжував Жава. Ми одразу впізнали один одного. Я запитав:

— Це ти, Ґі?

Я не знаю, що він прочитав на моєму обличчі, але його стало просто жахливе.

— Усе гаразд, дай мені спокій.

— Послухай…

Він завмер у шляхетній позі манекена, який демонструє тканини у вітрині, з простирадлами на передпліччі. Трохи схиливши набік голову, щоб надати словам більшої ваги, він сказав:

— Забудь мене.

— Але…

— Корешу, забудь мене.

Від сорому та приниження йому, мабуть, пересохло в горлі, і він так і не спромігся пояснити, що й до чого. Ми із Жавою пішли собі далі.

Щоб відшукати в собі — за допомогою рухів, які їх заперечують або намагаються їх зупинити — звабливих грабіжників, чиї справи і ремесло захоплюють мене, Моріс Р. винаходить і застосовує всілякі хитромудрощі проти них. Його винахідливість свідчить про його манію та про те, що потай (можливо, сам не знаючи про це) він продовжує пошуки зла в самому собі. Його будинок начинений всіляким причандаллям: у помешканні по ґратках, припасованих до вікон, пущено струм високої напруги, обладнано систему сигналізації, двері убезпечено мудрованими замками тощо. У нього мало коштовностей, але в такий спосіб він підтримує зв'язок із меткими шахраюватими лиходіями.

Бог: мій особистий суд.

Святість: єдність із Богом.

Вона настане тоді, коли припиниться цей суд, тобто коли суддя і підсудний стануть єдиним цілим.

Суд відмежовує добро від зла. Він виголошує вирок суду і накладає кару.

Я перестану бути суддею і підсудним.

Молодята, які кохають одне одного, виснажуються в пошуках еротичних ситуацій. Що бідніша уява, яка їх творить, і що дужче кохання, яке до них штовхає, то кумедніші ці ситуації. Рене чавив виноград у піхві своєї дружини, а відтак, поділивши порівну споживав його у парі з жінкою. Бувало, він пригощав ним своїх друзів, і ті дивувалися, що їм подано такий чудернацький конфітюр. Ба більше, він обмащував свого прутня шоколадним мусом.

Інший мій коханець своє інтимне руно прикрашає стрічками. А ще один сплів для залупи свого друга крихітного віночка зі стокроток. Фалічний обряд ретельно й урочисто святкується в камерах за лаштунками кожної наглухо застібнутої матні. Якби хтось використав його, маючи бурхливу і багату уяву, то які б почалися свята, із залученням до них рослин та звірів і яку б духовність вони щирили, духовність, що запанувала б довкола! Я сам саджаю в поросле волоссям тіло Жави пір'я, що сиплеться вночі з розпоротої подушки. Слово «яйця» перекочується в моєму роті. Я знаю, що моя поважність, коли я собі уявляю цю частину тіла, стає для мене найголовнішою чеснотою. Як ото штукар, витягує зі свого капелюха сотні дивовижних речей, так і я можу видобути з