Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник - Галина Василівна Москалець

18.08.2009

Після кожного прожитого дня залишаються невикористані й утрачені можливості. Після вчорашніх прочитаних текстів залишаються слова, без яких можна обійтися. Вночі думала про те, чому мені подобається тепер класична форма написання. Ніби склеюєш розірване на клапті власне існування, укріплюєш його послідовністю сюжету. Але ж можна відшукати й інший спосіб…

19.08.2009

Мераб Мамардашвілі разом з Прустом поставив питання: чому, коли людина прокидається, то залишається тією самою? Що тоді робиться зі світом, який ми створюємо уві сні силою власної уяви?

І ще одне. Як вплинули містики на німецьку класичну філософію? Чому Кант раптом зацікавився Сведенборгом, аж так, що навіть вирішив приїхати до нього? Але не вийшло, хоча це могло неабияк вплинути на Маленького магістра. А може, він хотів його попередити?

20.08.2009

Учора читала розмірковування Канта про внутрішній суд — так він називає сумління. І про суд зовнішній — закони суспільства. І про те, що вони не повинні конфліктувати між собою. Власне, звідси крок до прав людини. І я можу, нарешті, зрозуміти, чому мене як письменника не приваблюють окультні таємниці Кенігсберга, бо вони є лише суто зовнішнім декором і краще поставити своїх героїв в умови законності й беззаконня, аніж бавитися всілякою чортівнею. Етичні студії Канта — задля цього він зруйнував усю філософську методологію. Цікаво, кого б із письменників обрав Мамардашвілі, щоб пояснити етику Канта?

21.08.2009

Коли пишеш від руки, ніби зашифровуєш текст від стороннього ока. Коли пишеш від руки, слова, що їх пишуть інші, належать лише тобі. Ніколи не любила дорогих блокнотів, білих глянцевих аркушів, а щось просте, в клітинку, щоб рядки не заповзали, куди не слід. Писання від руки — це акт смирення, справжня праця, важка і невдячна, бо доводиться потім розшифровувати записи, псувати очі. Та й коли пишеш про XIX століття, чи й середину XX, не пасує комп’ютер як знаряддя праці.

Дякувати Богу, ніхто мене не підганяє, не стоїть над душею, тому можна не писати по кілька днів. Насильство над собою, експлуатація себе ради того, щоб потішитись згодом великим накладом, — мені вдалось цього уникнути. Коли поспішаєш, виходить одне. Коли не поспішаєш — зовсім інше. Я викладаю про Кенігсберг усе, що знаю, в щоденнику, в розмовах, аби тільки воно не потрапило до роману, як напівфабрикат на стіл. Я скидаю інформацію в кошик, ледь відчувши її запах і смак. Ніколи не можна йти однією й тією самою дорогою. Інтуїція має бути сильнішою за розум, уява — шляхетнішою, ніж знання.

22.08.2009

Після надто великих і тривалих переживань людина може поринути в глибокий сон. Як учні Христа в Гетсиманському саду. Дуже яскрава деталь, яка потім трактувалася по-різному, і так, і сяк, але не з розумінням психічного стану людей, які перебували у величезному душевному напруженні й потребували релаксації. Тим часом, природне пояснення завжди краще, бо воно правдивіше. Особливо, коли йдеться про літературний твір.

Тому я й обрала для свого роману форму снів, які більш реальні, ніж сама реальність, і більш правдивіші. Бо це сни, спричинені нестерпністю існування.

23.08.2009

Примарні міста мого дитинства, куди я потрапляла лише в мріях, зробивши дірку в килимку на місці витканих дверей чи припавши до радіоли «Латвія», в якій було маленьке пульсуюче зелене віконечко. Мені здавалось, що колись я побачу в ньому Афіни, Рим чи Стокгольм.

Між мною й містом завжди дистанція. Ні, мене не відлякують шум, гамір юрби, відстані. Лише неможливість піти, відсутність виходу. Тому добре час від часу дивитись на місто так, аби бачити його усе, з дорогами, якими можна вийти. Мабуть, є сенс будувати дуже високі будівлі, щоб задихаючись від клаустрофобії, людина могла зітхнути з полегшенням, побачивши, що вільний простір усе ж існує.

25.08.2009

Мені здається, що Кенігсберг завжди мав проблеми із самоідентифікацією, оскільки складався з трьох міст, кожне з яких прагнуло самостійності, виконуючи певні функції. Їхнє об’єднання відбулось на очах Канта. Хтось при цьому щось втратив, хтось здобув. Зрештою, кожне давнє місто не є однорідним, але у випадку Кенігсберга ми маємо зайву ускладненість. Невідомо, як би воно розвивалось, якби залишилось у складі Німеччини. Однак альтернативна історія мене зараз не цікавить, як і багато речей, що їх пов’язують з Кенігсбергом, бо я не ставлю собі за мету розвивати чиїсь гіпотези чи створювати власні міфи. Людина ніколи не зростається з містом, як, наприклад, з селом. Тому й створили символ генія місця, який би не давав розпастися цілісності міста в просторі й часі. Годі шукати цього генія місця в книгах, будівлях, ландшафті. Геній місця — це ім’я. Геній Львова — Львів. Геній Кенігсберга — Кенігсберг. Непевність перейменування, історична несправедливість створює можливість повернення старого імені в майбутньому і, як не парадоксально — найкращий товариш генія міста — це бренд імені «Кенігсберг». Королівська гора — нейтральна назва, ефектна і комерційна.

26.08.2009

Доводиться зустрічатись з людьми, чия уява мертва, а розум працює лише в одному напрямку. Людину без фантазії важко назвати людиною. Це — інша раса. Фантазія нагадує філософський камінь: вона трансформує матерію, хоча нічого з нічого створити не може. І якщо вона зникає, світ висихає наче пустеля.

Крім здатності нестандартно мислити та фантазувати, потрібно ще й досягнути певного рівня мистецької правди, яка завжди співвідноситься з особистістю автора. Він не може брехати самому собі.

27.08.2009

Хоч там як, але місто не може бути суб’єктом, тобто може бути, але лише в уяві. Жодне місто не здатне проіснувати настільки довго, щоб перетворитися у мислячу істоту, здатну самостійно діяти. Щось подібне пробував собі уявити Кліффорд Саймак у романі «Місто». Але мені здається, що наслідки подібних фантазій можуть виявитися не для людського розуму. Так званий дух міста — це лише дрібний демон, схильний до ошуканства. Не можна допускати його до якихось серйозних справ.