Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник - Галина Василівна Москалець

своєму місці. Те місце, на яке її посадили, воно почесне, але й вимагає певних дій. Провал між дитинством і зрілістю. Хто допоможе цьому чоловікові заповнити порожнечу? Чи він має з цим впоратися сам? Зазвичай у таких ситуаціях сняться сни, що вказують на вирішення проблеми. Чим далі я занурююсь у розповідь, тим більше переконуюсь, що роман має бути психологічний, а не історичний чи містичний, і йдеться лише про ступінь впливу Кенігсберга на людей, які живуть у ньому та поблизу. І Пруст, як взірець письма, пасує до цього найліпше. Хоча раніше я думала про Гофмана.

У цьому світі важко зберегти здоровий глузд навіть письменнику. Світ змінюється на очах. Те, що вчора здавалось конче потрібним, сьогодні не має жодного сенсу: релігія, мораль, смаки. Людей калічить у цьому шаленому потоці. Це гірше, ніж війна, бо тут немає супротивників і ворог не схожий на ворога. Відповідно на це мала би реагувати література, але окрім цинізму й експериментів, вона ні на що не спромоглася. Вона не встигає за змінами, не визнає естетичних канонів і, мабуть, ніколи вже не опиниться попереду.

16.10.2009

Більше думаєш про понівечені сади з незібраними яблуками і про безкінечний дощ зі снігом, аніж про те, треба робити день у день, за розкладом, який сама собі нав’язала. Зима нас застала зненацька, осінь обдурила. Таке враження, що там, у небі, пересварилися між собою. Чистоти сприйняття анімалізму не знайдеш нині навіть у дітей. Їх виховують відповідно, щоб вони вміли захищатись від «неправильних» думок.

Суспільство з поділом на стани дозволяло нижчим станам довіку залишатись дітьми, і завдяки цьому виникла народна поезія. Кожна природня аномалія переживалась набагато болючіше й глибше, аж до виникнення табу на її обговорення. Немає важливішого заняття, аніж досліджувати зміни свідомості, як власної, так і загалу. Бо дуже часто на неї впливають зовсім незначні події.

17.10.2009

Чужі історії стають частиною нас самих лише тоді, коли інтерес до них безкорисливий і не нав’язаний кимось збоку. Ми спостерігаємо здалеку, не переступаючи поріг, за яким починається відповідальність. Не заважаючи — допомагаємо.

Дедалі частіше виникає образ сходів як мосту з минулого в майбутнє, зі сну в реальність. У сходинок немає ієрархії: вони всі однакові. Коли підіймаєшся чи спускаєшся по східцях, думки зникають, залишається лише твій подих. Він стає іншим, і ти стаєш іншим. Сходи небезпечні, їм завжди бракує надійного захисту. Вони не є частиною будинку, але без будинку їхнє існування позбавлене сенсу. Вони розривають дім, як внутрішні суперечності розривають людину. Дім — природний, сходи — неприродні. Вони притягують до себе загрозу, як залізо блискавку.

18.10.2009

Світ втихомирився нарешті. Осінь продовжується. Життя не затримаєш в жмені: воно як вода витікає крізь стиснуті пальці. Те, що лишається, оце твоє. Тому підставляєш руки під струмки чужих життів, щоб не висохли й не потріскались, і тепер важливо: чи поїде Г. до баронеси з візитом, чи по дорозі зламається вісь у бричці. Люди в стані напруження завжди притягують до себе містику. Не варто довіряти дорозі, яка лежить перед тобою як на долоні — від початку до кінця. Ти вже в думці пережив мандрівку, і от, аби не повторюватись, вона виявляється зовсім не такою. Принаймні, зі мною таке часто бувало.

Ну ось і потішила себе зранку. Тільки б не забути, що під лежачий камінь вода не тече.

19.10.2009

Мій герой повинен в уяві пережити зустріч, і тоді вдруге вона вже не відбудеться. В реальному світі все так і є, і зі мною не раз траплялося. Це є доказом існування в нашій свідомості іншого світу. Зрозуміти — це означає пересилити в собі біль втрачених можливостей. Не знаю, чи відчувають це інші люди, але для мене дуже важливо знати, чи задовольняє мене подібна ситуація, чи я просто змушена змиритися з нею.

20.10.2009

Почуття втрати, ніби втрачаєш щодня, щохвилини. Через те світ видається таким блідим і знекровленим, пораненим у саме серце. Порожнеча виникає всюди. Я доторкаюсь до чогось, і воно перетворюється на тінь. І Я живу вже вічність серед самих тіней, їхніх кволих порухів, слабких голосів. Як же вони бояться мене! Хоча спершу йдуть довірливо й радісно назустріч.

Щоб я їх втратила.

Та час уже їхати. Переміститись у просторі туди, де ще більше тіней і ще більше порожнечі. І дуже зимно. Пекельний холод втраченої домівки.

23.10.2009

Виконала те, що замислила спершу. Почастіше б тікати зі Львова, хоча б тиждень десь побути на самоті зі своїм романом, з книгами. Немає змоги і не буде: день-два щонайбільше може випасти. Дні, як зіжмакані аркуші паперу, на яких важко писати. Десь залишилися хризантеми і Булонський ліс вранці, сіро-чорна одежа чоловіків і розкішні сукні жінок, запах парфумів, світ, який потрохи завойовують електрика і телефон. Утім, хризантем зараз повно, і всі вони приречені жити на цвинтарях — черговий сплеск комерції перед поминальним днем.

За звичними речами важко розпізнати символіку. Яка символіка у каструлі, наприклад? А це Молох, який пожирає час і гроші, і сили.

Я не помру в Парижі, я навіть його не побачу. Так само, як Кенігсберг. Так само, як і багатьох близьких мені людей. Часом жертви настільки великі, що руйнують підвалини Всесвіту. Вибір є, але й вибору немає. Усе залежить від того, як ми ставимося до цього. І про це я писала: пливти за течією — часом найкращий вихід.

24.10.2009

Існує небезпека однозначності в нашому ремеслі, коли вимислюєш собі якусь ідею і женеш на ній, як на шкапі, від початку до кінця. Спершу я мала на меті використати мотив втрати імені містом, написати такий собі тренос за Кенігсбергом. Але це виявилося лише одним моментом. Мені просто не дозволяють цього персонажі. Вони хочуть, щоб я не покидала їх задля руїн, а допомогла з гідністю пройти випробування.

Уночі, в перерві між снами, що теж