💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Долина джерел - Валерій Олександрович Шевчук

Долина джерел - Валерій Олександрович Шевчук

Читаємо онлайн Долина джерел - Валерій Олександрович Шевчук
музика. Ця музика сколихнула її, і вона приплющилася. Було затишно.

— Гей! — закричав із кімнати Ігор.— Слухай! У світі нараховано одинадцять мільйонів мотоциклів, з них три мільйони в Італії. Але є держави, в яких кілька мотоциклів на країну. Уявляєш?

Він горлав, як гучномовець, і Валя скривилася.

«А сказився б ти зі своїми мотоциклами!» — подумала незлобиво.

Зайшла в кімнату. Він зануривсь у газету, начебто їв її.

— Сьогодні субота, — сказала вона. — Може, підемо в кіно?

— Ат! — відвівся під газети Ігор.— Хіба мало тобі телевізора?

Вона подивилася на ту романтичну дівулю, на яку заглядався Ігор. Дівуля була «збудована» непогано. Взяла альбом і перегорнула сторінку. Сиділа на скелі людина. Дивилася кудись убік, і в погляді її була безнадія. «Вершина»,— прочитала вона назву. «Ну що ж,— подумала,— вершина, то й вершина!»

— Побачила гарного хлопця? — спитав Ігор.

— Трохи кращого за тебе,— відрізала вона.

Присіла коло нього й обхопила його голову разом із газетою.

— І-го-го! — сказала ластячись.— Ну пішли в кіно! Мені нудно, Іго-го!

— Щосуботи ми ходимо в кіно,— сказав Ігор, струшуючись з її обіймів.— А сьогодні в мені бродять винні й шлункові соки. Давай посидимо вдома. Ситі обивателі, котрі сидять удома! Ситі обивателі, в яких у шлунках грають винні й шлункові соки!

Вона не відповіла. Вийшла на кухню й почала домивати тарілки.

Дивилась у вікно, на сусідні балкони, на яких метлялася білизна. Простирадла, сорочки, пелюшки. Якась огрядна бабеха в яскраво-червоному халаті трусила яскраво-червоного килимця.

Ігор знову підстрибнув у кріслі й побіг на кухню.

— Слухай, Валь, це справді цікаво! У світі тисяча сорок шість міст із населенням понад сто тисяч чоловік. Це ж зовсім небагато. В Азії — чотириста сорок одне, в нас — сто тридцять, а в Африці всього одинадцять...

Вона підійшла до нього впритул.

— Ми давно не ходили на люди, Іго-го! — сказала жалібно.

— А нащо? — трохи по-дурному витріщив він очі.

— Людям завжди хочеться на люди. В театрах вони дивляться одне на одного, на вулицях вони теж дивляться одне на одного...

— Велика радість! — патетично видихнув Ігор.— Елементарне міщанство!

— Хоч сто разів,— сказала Валя.— Не ми вигадували це життя!

— Десь я це чув,— скинув він руку.— Стривай, стривай! Хто це сказав?

— Це сказала я,— всміхаючись, відповіла Валя.

— Дивно,— закліпав очима Ігор.— А я думаю: звідки такий знайомий афоризм?

— Ми взагалі мало про що нове розмовляємо,— проказала вона серйозно.

— Ов-ва! Не ми ж вигадували це життя! А відтак, скільки його можна вигадувати?

— Ви шалапут, мій любий! Може, підемо на бульвар?

— Хм!—Ігор почав згортати газету.— Дивно! Яка велика настирливість у такої кволої й ніжної істоти!

Вона витерла останню тарілку й почала мити руки.

— Мені чомусь хочеться до людей,— сказала вона і чи винувато, чи жартівливо зирнула на нього.

Одягла пальто й побачила, що на швах воно потерлося. Та й на вихідних туфлях не виявилося набійки, й вона змушена була вдягти буденні. Зирнула в дзеркало і побачила, що зморщок біля очей побільшало.

Ігор натяг своє заважке пальто і, як завжди, погано заклав шарф. Вона поправила його, змахнула з пліч волосинку, й вони пішли.

Хміль уже покинув їх, і настрій, що покликав на цю прогулянку, поступово гас. Сина вони відправили до баби, бо той мав поганий апетит, а баба хвалилася, що в неї діти завше мають апетит добрий. Тепер наче чогось бракувало.

— Може, заскочимо, я вип’ю пива! — запропонував Ігор.

— Іди, я зайду в «Галантерею».

— Ми ж пішли гулять!

— Все одно зайти треба...

Вона зайшла до магазину, обдивилася відділ подарунків: сувеніри, кліпси і брошки. Потім пішла у відділ кофт. Завернула, зрештою, в чоловічий відділ і купила Ігорю майку. Якось мимовільно почала рахувати гроші й рівняти їх до днів, що залишалися до получки.

Після того вони зустрілися й пішли по магазинах. Вечір був м’який і теплий. Дівчата були розкішні й гарні.

І Валя подумала про себе. Зазирнула в дзеркало вітрини, і, хоч вечір прикрашав і її, вона подумала, що це вже не те.

— Може, підемо на бульвар? — запропонував Ігор.

Але вона хотіла вже додому.

— Якось іншим разом... Хіба тобі погано?

— Чого ж? Як там наш Вовчок?

— Я вже теж заскучила. Звичка! — вона засміялась і подивилася на веселий гурт молоді. Один щось розповідав, аж присідав, а компанія бралася за боки.

Потім вони сіли в трамвай, і Валя скоса зирнула на чоловіка. В нього вже звисало підгарло, а лоб перерізувала зморшка.

Спереду сиділа закохана пара. Хлопець обіймав дівчину за плечі, а вона схилила до нього голову.

«А коли б це зробила я, — подумала Валя, — було б уже смішно!»

...Повільно підіймалися на свій п’ятий поверх. Вона зупинилася й глянула вниз. Виднілися старі кахляні плити. Старі знайомі кахляні плити! Як ці сходи з обмальованими стінами й крейдяними надписами: «Іра», «Вова», «Нінкадурна». І перила, порізані ножиком: «Свєта + Толя = любов!» І своєрідний,

Відгуки про книгу Долина джерел - Валерій Олександрович Шевчук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: