Прозріння - Жозе Сарамаго

ту єдину причину, яка спонукала його написати свого листа. Через тремтіння рук слова, які він написав, прочитати було нелегко, Можна, я використаю ще один аркуш, запитав він, Використовуйте, скільки вам знадобиться, сказав агент. Каліграфія в нього стала поліпшуватися, йому було вже не соромно за свій почерк. Поки агент забирав свою ручку й передавав нотатник комісарові, автор листа запитував себе, який жест, яке слово, навіть сказане в останню мить, могло прихилити до нього поліціантів, щоб вони відчули до нього симпатію, визнали його своїм спільником. Зненацька він пригадав, Я маю фотографію, вигукнув він, атож, думаю, вона в мене досі є, Яку фотографію, запитав інспектор, Фотографію нашої групи, зняту незабаром після того, як до нас повернувся зір, моя дружина її не забрала, сказала, що зробить копію, а оригінал залишить мені, щоб я не забув, що з нами було, Саме так вона й сказала, запитав інспектор, але допитуваний йому не відповів, він підхопився на ноги й вийшов із зали, і тоді комісар наказав, Агенте, піди з цим паном, якщо в нього виникнуть труднощі зі знайденням фотографії, допоможи йому її розшукати, але без неї не повертайся. Їх не було протягом кількох хвилин. Ось вона, сказав допитуваний. Комісар підійшов до вікна, щоб роздивитися її краще. Він побачив шістьох дорослих, які стояли в ряд, одна подружня пара поруч з іншою. Праворуч стояв господар дому, якого не можна було не впізнати, зі своєю колишньою дружиною, ліворуч, поза всяким сумнівом, розташувався старий із чорною пов’язкою та повія, а посередині, за правилом винятку, могли бути лише дружина лікаря та її чоловік. Попереду навколішки, наче футболіст, примостився зизоокий хлопчисько. Біля дружини лікаря дивився просто в об’єктив великий пес. Комісар жестом покликав господаря дому, щоб той підійшов, Це вона, запитав він, тицьнувши пальцем у світлину, Атож, пане комісар, це вона, А звідки тут собака, Якщо хочете, пане комісар, я розповім вам його історію, Не варто, вона мені її розповість. Комісар вийшов у двері, за ним інспектор, а останнім агент. Чоловік, що написав листа, дивився, як вони спускаються сходами. Ліфта в домі не було, не було й надії, що він колись буде.

Троє поліціантів зробили в автомобілі коло по місту, щоб згаяти час до обіду. Вони не стануть обідати разом. Припаркують автомобіль неподалік від зони ресторанів і розійдуться, кожен у свій окремий заклад, щоб зустрітися очно через дев’яносто хвилин на трохи віддаленому майдані, де комісар, який сяде за кермо, підбере своїх підлеглих. Очевидно, ніхто тут не знав, хто вони такі, крім того, ніхто з них не був позначений великою літерою П, але здоровий глузд та обачність підказували їм не ходити групою в центрі міста, яке з багатьох причин вони мали підстави вважати ворожим. Ризикувати було не можна, навіть якби хто-небудь і міг би сказати, Онде йдуть троє чоловіків, а трохи попереду троє інших, але досить одного погляду, аби зрозуміти, що йдеться про людей нормальних, які не є ані представниками закону, ані тими, кого закон переслідує. Поки вони їздили в автомобілі, комісар захотів розпитати своїх підлеглих про те, які враження вони мали від розмови з чоловіком, котрий написав листа, уточнивши, що йому нецікаво вислуховувати моральні оцінки, Що він несосвітенний мерзотник, ми вже знаємо, говоріть про інше. Інспектор перший узяв слово, сказавши, що йому особливо сподобалася манера, в якій пан комісар провів допит, із надзвичайною вправністю обминувши будь-який натяк на підлу інсинуацію, яка була в листі, згідно з якою дружина лікаря, завдяки своїй персональній мужності, яку вона виявила під час епідемії сліпоти чотири роки тому, могла бути причиною або в якийсь спосіб пов’язаною з конспіративною діяльністю, що спонукала більшість жителів міста голосувати порожніми бюлетенями. Було цікаво дивитися, як розгубився той суб’єкт, він сподівався; що головна, якщо не єдина тема інтересу поліції стосуватиметься цієї проблеми, але його сподівання не виправдалися, Було майже шкода дивитись на нього, закінчив він свої висновки. Агент погодився з думкою інспектора, відзначивши, крім того, як ефектно зруйнувало захист допитуваного чергування запитань, які він одержував то від пана комісара, то від пана інспектора. Він зробив паузу й додав тихим голосом, Пане комісаре, я вважаю своїм обов’язком повідомити, що я застосував зброю, коли ви наказали мені піти з допитуваним, Як ти її застосував, запитав його комісар, Я тицьнув йому пістолетом під ребра, певно, там досі зберігся синець від дула, І навіщо ти це зробив, Я подумав, що він шукатиме фотографію надто довго й що суб’єкт скористається цією паузою, щоб вигадати трюк, який би затримав розслідування і примусив пана комісара змінити лінію допиту у вигідному для нього напрямку, То ти вважаєш, що я маю за це почепити тобі медаль на груди, запитав комісар іронічним тоном, Я хотів виграти час, пане комісар, і домігся свого, бо фотографія з’явилася вмить, А я тепер переживаю спокусу зробити так, щоб ти від мене зник, Я прошу пробачення, пане комісар, Я подумаю, чи зважити на те, що ти попросив у мене пробачення, Атож, пане комісар, Одне запитання, Я до ваших послуг, пане комісар, У тебе був пістолет без запобіжника, Ні, пане комісар, він був на запобіжнику, Він був на запобіжнику, бо ти забув зняти його із запобіжника, Ні, пане комісар, присягаюся, я хотів лише налякати суб’єкта, І тобі це вдалося, Так, пане комісар, Схоже, я повинен нагородити тебе медаллю, а зараз зроби мені ласку й не нервуй, не наїдь на оту бабусю й не пропусти червоне світло семафора, коли я в чомусь і не зацікавлений, то це давати пояснення в поліції, У місті немає поліції, пане комісар, їй наказали його покинути, коли оголосили стан облоги, нагадав йому інспектор, А, тепер я розумію, чому на вулицях такий порядок. Вони проминули сад, у якому гралися діти. Комісар дивився поглядом, який здавався неуважним, відсутнім, але зітхання, яке вихопилося йому з грудей, засвідчило, що він думав про інші часи та інші місця, Після того як ми пообідаємо, ви відвезете мене на базу, наказав він, Гаразд, пане комісар, відповів агент, Ви хочете віддати нам якийсь наказ, запитав інспектор, Ми прогуляємося пішки по місту, позазираємо в кав’ярні та в крамниці, відкриємо очі та вуха й повернемося на вечерю, сьогодні ввечері ми не виходитимемо в місто, сподіваюся, що на кухні є запас консервів, Атож, пане комісар, підтвердив агент, І візьміть до уваги, що завтра ми працюватимемо