Одне без одного - Анна Чмутова

Віра закидає в сумку чергові речі, які потрібні їй для ночівлі у Назара. Вона забігла буквально на пів години додому, щоб поміняти одяг: один закинути в прання, інший — взяти з собою.

— А чого ти вже не переїдеш до нього? — мала з’являється у дверях і питає те, про що сама Гаєвська думає ледь не щодня.

— Нам так зручно.

Віра говорить спеціально байдуже. Якщо вона зараз почне аналізувати свої стосунки з чоловіком, ризикує скотитися в банальну істерику.

— Ти хоч час від часу в його будинку залишаєш? Ну, типу забула там тонік для обличчя чи шампунь свій?

— Я голову вдома мию, — буркає Віра. — А взагалі навіщо це, помітити територію? Так там і так є мої речі. Сарафани й шкарпетки.

— Ідеальний набір, щоб підкорити чоловіка.

— Менше сарказму, — Віра смикає повзунок на сумці й дивиться на сестру. — Я не збираюсь нікого підкорювати. Ми й так разом.

— Дивне ваше уявлення про «разом», — закочує очі. — Але окей, я не лізу у твої стосунки.

— Дякую.

— Менше сарказму, — повертає фразу сестра. — Краще скажи, коли тебе наступний раз чекати вдома?

— Завтра ввечері.

— Мені вчора телефонувала Нюся. І вона дуже хотіла дізнатися, чому я не можу дати тобі слухавку о дев’ятій вечора.

— Трясця.

— Угу.

— І що ти їй сказала?

— Що ти у коханця.

— Що?

— Жартую. Сказала, що ти втомилася й спиш.

— О дев’ятій вечора?

— А що мені треба було сказати? Що ти повернулася до Назара, але у вас недостосунки?

— Гаразд, згодна. Дякую. Без сарказму.

— Тому перетелефонуй їй сьогодні сама.

Нюся була завжди абсолютно нестерпною. Матір говорила, що свекруха може стати причиною наступного катаклізму. Її жахливий характер і бажання бути завжди в курсі подій ще можна стерпіти. А от неприборкане бажання роздавати всім поради — ні.

Легше було б жити всім, якби Нюся боролася з цим своїм бажанням. Але у її світі не було навіть такого варіанта. Вона своїми порадами сипала ліворуч і праворуч, як хлопчина-промоутер — листівками про знижку.

І хоча батько говорив постійно, що сама Віра має характер Фріди Семенівни, його тещі, сама Віра в цьому сумнівалася. Якби вона насправді мала риси тієї незламної й непохитної жінки, навряд чи вона могла так мимрити перед Нюсею.

Обидві бабусі залишили на характері Віри слід. І, можливо, саме через це дівчина не могла протистояти одній із них. Просто через те, що та виявлялась куди більш серйозною й сильною постаттю, ніж сама Гаєвська.

Через постійне ніяковіння при розмовах Віра й не любила телефонувати Нюсі. А треба було. Бо у бабусі після смерті єдиного сина залишалися тільки внучки: Віра й Варвара. Тому Гаєвській доводилося раз у три тижні брати телефон і через «не хочу» телефонувати.

У своїй голові Віра це виправдовує тільки одним: бабуся для своїх сімдесяти років ще занадто живчик і не потребує її постійного догляду. Вранці у неї  скандинавська ходьба з сусідкою, потім — матча в кав’ярні біля дому, потім — серіал. І таки справ за день у неї збирається багато.

На цей раз вона телефонує, коли йде до квартири Назара. На таксі вона доїде швидко, а розмовляти з Нюсею при чоловікові не хоче. Хоча б через те, що бабуся постійно ставить провокаційні питання. Не для того дівчина з чоловіком мирилася, щоб потім так просто розсваритися через одне слово від родички. А це — потенційно можливо.

— Привіт, Віро, — одразу починає бабуся через три гудки.

— Привіт. Варвара говорила, що ти вчора телефонувала. Я ось після роботи вирішила з тобою поговорити.

— Дякую, що зателефонувала, — нарочито манірно говорить жінка. Віра уже по голосу чує, що бабуся очікувала на цей дзвінок щонайменше зранку. — Як твої справи?

— Все по-старому, — тут Віра не бреше. Дійсно все по-старому. Вона так і не змогла розібратися за місяць, хто їй погрожував. І Соломія втішних новин поки їй не приносила. — А у тебе як? Твоє здоров’я?

— Дякую, що запитала, — продовжує свою маніпуляцію жінка. — Все нормально. Здоров’я балується, але не хвилюйся. Помирати я поки не збираюсь.

— Чого ти одразу про смерть?

— Не звертай уваги.

Мовою Нюсі це можна перекладати як «зверни на мене увагу, витратьмо десять годин, щоб це обговорити». Але Віра не збирається так легко піддаватися маніпуляціям. Хоча б через раз це треба робити.

— Гаразд, не буду.

— Кхм, — Нюся цього навряд чи очікувала. Але збирається швидко: — Як твоє особисте життя?

— Все нормально.

— Як може бути нормально, якщо ти розлучаєшся з чоловіком?

— А як може бути ненормально, якщо я розлучаюсь із чоловіком? — простіше сказати, що ніякого розлучення не планується. Але слухати кожну розмову лекції про те, що жінка без чоловіка не може існувати, Вірі теж набридло. Вона самореалізовувалася без втручання Гаєвського в її кар’єру. І результат такий, що для її віку й позаздрити можна.