Одне без одного - Анна Чмутова

— Він тверезий був?

Віра одразу ж згадує слова чоловіка. Якщо Назар мав рацію? І той любитель малювати на дзеркалах нарешті проспався й буде знову їй дошкуляти.

— Перегару від нього не було, дикція — чітка.

— Гаразд, — Віра зітхає. — Але хоча б опиши його.

— Нічого особливо. Зростом із мене, обличчя овальне, шкіра світла, волосся чорне коротке. Прийшов у куртці й джинсах.

— Скудно.

— Як є. Він дійсно — той чувак, повз якого прийдеш у натовпі й не помітиш.

— А конкретизувати його претензії можеш?

— Ні. Тільки те, що він не погоджується з твоїм рішенням, судом і цим світом загалом. Сказав, що претензії буде говорити тобі особисто.

— У мене тепер відчуття, що він разом із претензіями хотів і ніж в мене всадити.

— Не виключено. Тому будь обережна.

Віра бере телефон. Пише знову сестрі. Поки вони живуть на одній території, за будь-які косяки Віри може вигрібати мала. Навіть якщо це не виправдано жодними законами моралі.

— У твоїй практиці таке колись було? — Віра відкидається на спинку робочого крісла й дивиться на Олексія.

— У мене — ні. У Пашки з потоку нашого було. Його жінка під під’їздом чатувала постійно. Але там не сімейне право було. Він полишив її чоловіка бізнесу. Воно й правильно — мужик гроші в держави крав. Але дамочка не витримала жахів бідності.

— І що він робив?

— Викликав на неї поліцію. Ще потім пару разів бачив, але вона більше не підходила.

— Сумно стало. Стараєшся заради людей, виконуєш важливу роботу, а потім тобі ще й погрожують.

— Та годі. У всіх буває. Думаю, якогось продавця теж колись лякали за погану якість одягу. Але чоловіка попроси за тобою приглядати.

— Дякую за інформацію.

— Заради бога.

«Старшенька, ти починаєш мені набридати. Все у мене окей. Я вже на роботі. Двері у квартиру точно замкнула».

Олексій уходить. Віра думає, чи варто відповідати на повідомлення малої. Потім відкидає телефон і заглиблюється в роботу. А коли поточні справи закінчуються, переходить до вивчення минулих справ.

Якщо вона це ще могла відкласти на потім, не послухавшись Назара, зараз хотілося швидше з усім розібратися. Новина про те, що її шукали зранку, не надає їй спокою. Зовсім. Дівчина гортає архіви.

Якщо брати той період, коли її квартиру зламали, тоді активними були п’ять справ. Три з них уже закриті. Бабця з дідом поділили квартиру порівну й з залу суду виходили задоволеними. Чоловіки з аліментами теж, наче, змирилися. В одній із родин батько дійсно був козлом — приходив на засідання суду й розповідав, що це він вклався в навчання дітей і куплений рюкзак стає підставою не сплачувати аліменти.

У неї залишилася родина, де батька позбавляли батьківських прав. Якщо відкинути все й роздивлятися ситуацію об’єктивно, цей самий батько міг сприймати втручання адвоката як «пхати ніс у чужі справи». А ще з активних був випадок молодих людей, де дівчина хотіла забрати частину житлоплощі хлопця, хоча вони не одружені. У теорії Віра до цього тільки знала про можливість визнати таку пару подружжям. На практиці — вперше з цим стикалась. І хлопець цієї дівчини теж може розглядати ситуацію як «пхати носа».

Трясця! Можна було деталізувати? Віра, може, й не лізла б у чужі справи, якби знала — куди саме їй не можна лізти.

***

— І як, ти визначила потенційне коло підозрюваних?

— Тільки трішки його звузила, — зітхає Віра. Відкидається на крісло в машині й кидає погляд на Назара. — Заїдемо до мене за одягом?

— Угу.

Гаєвський вивертає на трасу й обережно вливається в потік машин.

— То ти мені розповіси, в що ти вляпалась?

— Ох, Назаре.

— Говори вже.

Віра вивалює. Десь плутається в хронології, десь забуває дрібниці. Але коли Назар в’їжджає до двору батьківської квартири дружини, він вже розуміє приблизну картину.

Ідуть разом до квартири. Назар слухняно чекає, поки Віра бере з собою речі для ночівлі й на роботу. А вже потім, коли вони повертаються в машину, говорить:

— Кхм, а у нас же теж є проблеми з міською радою. Депутати претендують на старі забудови в історичній частині міста. Визнають будинки аварійними, зносять, а потім продають землю під бізнес-центри.

— Твій ресторан як раз в цьому будинку?

— Угу. Ми вже декілька разів відбивалися від них із перевірками.

— То що, це трошки й твоя війна?

— Моя війна — там де, ти.