Спартак - Рафаелло Джованьолі

військо, з проникливістю, гідною Ганнібала або Александра Македонського, відразу зрозумів грубу помилку римського военачальника. Сервіліан вів своїх бійців щільною колоною по вузькій стежці, де їхній фронт не міг бути ширшим, ніж на десять чоловік у ряд. Тому під градом каміння вузька і глибока колона воїнів опинилася стиснутою з боків. Спартак зрозумів цю помилку і одразу скористався з неї, наскільки дозволяла йому його власна позиція. Він виставив своїх бійців, розташувавши їх у два ряди на всю широчінь площадки, і наказав їм щосили і безперервно кидати каміння в колону ворога.

— За чверть години, — вигукнув Спартак, ставши на краю площадки і кидаючи каміння в римлян, — вони кинуться навтіки, а ми наздоженемо їх і посічемо на капусту!

Сталося так, як він передбачав. Хоча відважний трибун Сервіліан з найхоробрішими легіонерами досяг валу, але для задніх рядів римлян, що не могли пустити, в хід зброю, ставав нестерпним дедалі дужчий град каміння. Гострі камені трощили шоломи, панцири, ранили в голови, оглушували, валили з ніг. Незабаром колона римлян похитнулася, почала ламатися, задкувати і розпорошуватися. Марно Сервіліан охриплим з натуги голосом вимагав від своїх солдатів триматися проти кам'яного урагану. Натиск шеренг, яким доводилося найсутужніше, ставав усе нестерпніший і, нарешті, викликав загальне безладдя. Почалася тиснява, легіонери давили, топтали один одного і нарешті кинулися тікати.

Тоді гладіатори перемахнули через вал і з мечами та списами побігли за ними навздогін. Від насипу, звідки мчали палаючі помстою гладіатори, до хвоста колони римлян ця довга низка людей здалека могла б здатися величезною гадюкою, що повзла і звивалася схилом гори.

Короткий бій швидко обернувся на поразку римлян. Його особливість полягала в тому, що понад дві тисячі людей — і втікачі і переслідувачі — не могли битися. Римляни, хоч би й хотіли того, не могли спинитися, бо задні тиснули на передніх; з тієї ж причини не могли спинитись і гладіатори. Тісна й стрімка стежка надавала потокові людей вимушеної швидкості, і, подібно до лавини, цей потік міг спинитися лише біля підніжжя гори.

І справді, тільки там, де спуск став положистий і гірська стежка виходила на широкий шлях, утікачі змогли розсипатися по навколишніх полях та садах. Тільки там гладіатори і змогли розгорнути бойовий фронт, безперервно рубаючи й колючи легіонерів.

Сервіліан зупинився біля якогось будиночка. Останнім зусиллям охриплого голосу він скликав до себе решту своїх солдатів, щоб чинити одчайдушний опір гладіаторам. Та його вже мало хто почув, а ще менше приєдналося, щоб грудьми зустріти навалу ворога. Більшість легіонерів розбіглися в паніці, кожен рятував тільки самого себе.

Спартак з маніпулою гладіаторів напав на Сервіліана і сотню сміливців, що билися поряд з ним. Зав'язалася жорстока, кровопролитна битва, в якій Сервіліан загинув від руки Спартака. Кількість гладіаторів щохвилини зростала, римляни були винищені.

Поразка обох когорт була цілковитою: понад чотириста легіонерів було вбито, понад триста поранених і непоранених було взято в полон. За наказом Спартака їх обеззброїли і відпустили. Переможці втратили тридцять чоловік убитими, близько п'ятдесяти було поранено.

Після полудня гладіатори, навантажені здобиччю, всі в шоломах і панцирах, відбитих у ворогів, з його списами і дротиками в руках, підперезані його мечами, повернулися до свого табору на Везувії. Вони несли з собою велику кількість зброї для своїх товаришів по нещастю, які мали до них приєднатися.

Розділ XII

ЯК РОЗУМОМ І ХИТРОЩАМИ СПАРТАК ЗБІЛЬШИВ КІЛЬКІСТЬ СВОЇХ ВОЇНІВ ВІД ШЕСТИСОТ ДО ДЕСЯТИ ТИСЯЧ

Коли звістка про поразку когорт Сервіліана облетіла сусідні міста, страшенна тривога охопила всю Кампанью. Всіх приголомшили подробиці різанини, яку вчинили бунтівники в рядах легіонерів.

Нола, Нуцерія, Геркуланум, Байї, Неаполь, Мізенн, Куми, Капуя і всі інші міста цієї багатої провінції приготувалися до оборони. Озброєні городяни день і ніч вартували біля воріт і на мурах. Помпеї, стіни яких були зруйновані, не наважувалися чинити опір гладіаторам, що багато разів приходили туди по продовольство. На велике здивування жителів, вони поводилися не як вороги або юрби дикунів, а як найдисциплінованіше військо.

Тим часом префекти окремих міст посилали гінців за гінцями до Меттія Лібеона, префекта всієї провінції, з проханням вжити заходів проти зростаючої небезпеки, а нещасний Меттій Лібеон сам слав одного гінця за одним до римського Сенату, благаючи негайної і сильної допомоги.

Зрозуміло, що в Римі ніхто не надавав надто великого значення бунтові гладіаторів, крім Сергія Катіліни та Юлія Цезаря. Тільки вони могли оцінити значення і важливість повстання рабів, бо знали його коріння, розмах і здібності вождя. Крім Катіліни й Цезаря, ніхто й не думав про розгромлені когорти легіонерів, тим більше, що самі легіонери, яким пощастило врятуватися від різанини, розповідаючи подробиці, звалювали всю вину — і справедливо — на самовпевненість і неуцтво трибуна Сервіліана.

До того ж Рим змушений був починати значно більші й небезпечніші війни. Проти його панування повстала майже вся Іспанія на чолі з хоробрим і розсудливим Серторієм. Розум і мужність цієї людини виявилися сильнішими, ніж хоробрість юного Помпея і досвідченість старого Метелли.

В цей же час могутній Мітрідат знову вирушив у похід проти римлян і вже почав перемагати Марка Аврелія Котту, який був того року консулом разом із Луціем Ліцінієм Лукуллом.

Консул Лукулл ще збирав у Римі легіони для походу на Мітрідата, успіхи якого тривожили римський народ і Сенат. З дозволу Сенату він вирядив проти гладіаторів хороброго і досвідченого воєначальника трибуна Клодія Глабра і дав йому для приборкання повсталих шість когорт, тобто близько трьох тисяч бійців.

Поки Клодій Глабр споряджав у похід когорти, гладіатори прекрасно використали свою перемогу. За якісь двадцять днів їх кількість зросла від шестисот до тисячі двохсот. Майже всі добре озброєні, вони були готові віддати життя за свободу.

Спартак був добре обізнаний з бойовим строєм грецьких фаланг, фракійського ополчення, військ Мітрідата і римських легіонів, в яких сам колись служив. Він був палким прихильником римського строю, бо переконався, що не було кращої й досконалішої тактики, ніж у цього войовничого народу. Незліченні перемоги латинян майже в усьому світі над мужніми народами, які не боялися смерті і вправно володіли зброєю, він справедливо приписував дисципліні й структурі римського легіону.,

Тому Спартак, як ми вже бачили, намагався запровадити у війську гладіаторів бойовий стрій римського війська. Після перемоги над Тітом Сервіліаном він відвідав Капую і замовив значок для першого гладіаторського легіону. На держакові цього значка, там, де у римлян був орел, він звелів прикріпити червону шапку — головний убір рабів, яких господарі збиралися