Спартак - Рафаелло Джованьолі

Сміливий Квінт Волузій упав, пронизаний наскрізь шаленим ударом Спартакового вертела, і гладіатори, прорвавшись, кинулись бігом повз нещасного префекта, який, знітившись, упав навколішки і кричав плаксивим тремтячім голосом:

— Я людина тоги… Я не зробив… нічого злого… згляньтеся… згляньтеся, сміливці!.. Пожалійте!..

Він не зміг більше скімлити, бо Еномай у цю мить стусаном ноги в груди повалив його навзнак.

Спартак пробіг кроків триста, спинився і, задихаючись, сказав Еномаєві:,

— Треба, щоб половина з нас лишилась тут затримати хоч на півгодини ворогів і дати змогу іншим перелізти через міський мур.

— Я лишаюся! — крикнув Еномай.

— Ні, ти поведеш їх на Везувій, а тут лишусь я…

— Нізащо! Якщо я загину, ти зможеш продовжувати війну, а коли загинеш ти — усьому кінець.

— Біжи, біжи ти, Спартак, — вигукнули одразу кілька гладіаторів, — ми лишаємося тут з Еномаєм!

Сльози з'явилися на очах Спартака при цьому змаганні у самопожертві й відданості. Потиснувши другові руку, він сказав:

— Прощайте… Чекаю вас на Везувії…

У супроводі гладіаторів, до яких Еномай приєднав людей з драбинами, Спартак зник у лабіринті завулків, що вели до міського муру. А Еномай наказав гладіаторам, які лишилися, викидати з вікон сусідніх домів ослони, ліжка та інші меблі, щоб загородити ними вулицю. Він готувався до тривалого і жорстокого опору римським когортам, які вже наближалися…

Розділ XI

ВІД КАПУЇ ДО ВЕЗУВІЮ

Поки Еномай, укріпившись за барикадами, чинив опір римським легіонерам, Спартак з товаришами добрався до міського муру. Під покровом ночі, користуючись трьома драбинами, з'єднаними мотузками, вони видерлись на вал, втягли за собою" драбину і, приставивши її до зовнішнього боку муру, спустилися вниз. Потім, розв'язавши драбини, перекинули їх одна на одну через глибокий рів, повний води й мулу. Перейшли його, скинули драбини в рів і швидко попростували чистим полем між Ателланським та Капуанським шляхами.

Через дві години, опівночі, загін гладіаторів, що втік із школи Лентула, зупинився після швидкого маршу біля вілли Гнея Корнелія Долабелли, що знаходилася на мальовничому пагорбі на відстані приблизно восьми миль од Капуї.

Дійшовши до ґратчастої огорожі вілли, Спартак кілька разів ударив у дзвін; це розбудило собак, а потім і воротаря. Старий фессалієць-раб, зовсім сонний, прикриваючи долонею мідний ліхтар, попрямував до воріт, бурмочучи по-грецьки:

— Хай Юпітер покарає цього нахабу!.. Хто ж повертається після півночі?.. Завтра ж доповім про це управителю!

З цими словами старий підійшов до ґрат, а за ним бігли, люто гавкаючи й вишкіряючи зуби, два сторожових пси.

— Хай Юпітер Олімпійський буде прихильний до тебе і хай завжди тобі допомагає Аполлон Пегаський, — сказав теж по-грецьки Спартак. — Ми — гладіатори, греки, такі самі нещасні, як і ти, втікаємо з Капуї. Відчини нам, не примушуй вдаватися до насильства, інакше тобі буде погано.

Воротар остовпів, побачивши загін змучених і незвичайно озброєних людей.

Після короткої мовчанки, яку порушував лише гавкіт собак, Спартак вивів старого з остовпіння грізним окриком:

— Присягаюся віковічними лісами Осси й Пеліона, чи зважишся ти нарешті відчинити добровільно і чи примусиш замовкнути своїх надокучливих псів? Чи ти хочеш, щоб ми взялися за сокири?

Така мова не дозволяла більше вагатись, і воротар почав відчиняти хвіртку, покрикуючи на собак:

— Замовчи, Пірр! Тихо, Алкід!.. Хай допоможуть вам боги… добрі молодці… Ось зараз відчиню… Та тихше ви, навіжені!.. Будьте тут, як удома… Зараз ви побачите управителя будинку… він теж грек… Статечна людина… ви знайдете тут, чим підкріпитися…

Гладіатори увійшли, Спартак одразу звелів замкнути ворота і поставив на варті п'ятьох своїх людей. Потім з рештою товаришів вийшов на подвір'я, оточене деревами і кущами троянд. Тут він перелічив гладіаторів і побачив, що всього їх разом з ним лишилося сімдесят вісім.

Спартак похилив голову і замислився. Потім, зітхнувши, підняв голову і промовив до високого галла, з рудим волоссям і сповненими молодецького запалу блакитними очима:

— Ех, Борторіксе!.. Коли б фортуна привітала нашу відвагу, то ця жменька молодців зуміла б покласти початок великій війні за благородну справу!..

І відразу ж додав:

— На жаль, історія судить про благородні справи з їх успіху!.. Проте — хто знає? — чи не залишено на її сторінках для цих сімдесяти восьми місце поруч з трьомастами героїв Фермопіл!.. Хто знає!..

Облишивши свої роздуми, він наказав біля всіх входів негайно поставити варту. Потім викликав до себе управителя будинком Долабелли і запевнив його, що вони візьмуть з вілли тільки їжу, деякі необхідні речі та всю зброю, яка тут є, і що ні він, ні його товариші не заподіють ніякої шкоди віллі. Спартак умовив управителя добровільно наділити його товаришів усім необхідним, якщо він хоче уникнути насильства.

Таким чином, гладіатори незабаром одержали їжу і вино для відновлення сил і, за наказом Спартака, запаслися харчами на три дні.

Виявилося, що серед дев'яноста рабів, які жили на віллі, був лікар, грек Діонісій Евдней. Він мав дозвіл працювати лише за своїм фахом, тобто лікувати хворих рабів і господаря.

Цей лікар з великою старанністю взявся лікувати руку рудіарія. Вправивши вивихнуту кістку, він обклав руку лубками, обережно скріпив їх пов'язкою. Потім порадив Спартакові хоч трохи підкріпитися сном та відпочинком, попередивши його, що в протилежному випадку його може схопити небезпечна лихоманка.

Спартак, віддавши Борторіксові докладні й точні накази, ліг у зручне ліжко і звелів галлові розбудити себе на світанку. Але Борторікс, за порадою лікаря, дозволив Спартакові спати, доки він не прокинеться сам.

Спартак прокинувся вранці, бадьорий і жвавий, повний нових надій. Сонце вже протягом трьох годин заливало промінням чарівну віллу, навколишні горби, лісисті урвища Апеннін, а також далекі міста і вілли, розкидані вздовж морського узбережжя.

Ледве прокинувшись, Спартак скликав на подвір'ї вілли всіх рабів Долабелли, а сам, у супроводі управителя і тюремника, пішов до в'язниці. Такі в'язниці неодмінно були при всіх віллах і сільських палацах римлян. До них замикали на ніч тих рабів, які були в кайданах і мусили працювати 9 залізними кільцями на руках та ногах. Він звільнив понад двадцять нещасних, замкнених у в'язниці, і приєднав їх до зібраних на майдані. Палкими й простими словами він розповів рабам, здебільшого грекам, халкідянам та іллірійцям про причини втечі своїх товаришів по нещастю і про справу, яку задумав і якій присвятив своє життя. Яскравими барвами змалював високу мету їхньої боротьби — відвоювання прав пригноблених, знищення рабства, визволення всього людства.

— Хто з вас хоче стати вільним, хто вважає за краще славно загинути на полі бою із зброєю в руках, ніж бути мізерним рабом? Хто з вас почуває