Жінка у білому - Вилки Коллінз

Висловивши все це, він вичікувально подивився на мене. Мені було так незручно за моє нез'ясовне упередження супроти нього й за недостойну підозру, чи не розраховує він, що я погарячкую і враз відповім йому саме на ті запитання, які він, за його словами, зовсім не збирався ставити, аж я не змогла приховати свого збентеження й постаралась уникнути всяких подальших натяків на цю тему. Водночас я не хотіла втрачати ані найменшої нагоди виступити на захист Лориної справи й зухвало сказала йому, як я жалкую, що його великодушність була не така велика, щоб спонукати його взагалі розірвати заручини.

Тепер він знов обеззброїв мене тим, що не намагався захищатись. Він тільки благав мене зрозуміти велику різницю між тим, коли б міс Ферлі покинула його за власним бажанням, — тоді його згода на це означала б тільки, що він скорився долі, — й тим, коли б він сам змушував себе відмовитися від неї, бо так він прирік би на смерть свої надії. Її поведінка під час учорашньої зустрічі так зміцнила його незмінну любов, яку він плекав до неї останні два роки, що він, хоч би й хотів, не здолав би цього почуття. Якщо я вважаю, що він показує себе слабким, егоїстичним і жорстоким у ставленні до жінки, котру обожнює, то він постарається змиритися з такою моєю думкою. Він тільки питає: чи буде вона щасливіша, зостаючись самотньою й не сміючи ніколи відкрито заявити про свою любов, ніж коли вийде заміж за чоловіка, що благословляє землю, по якій вона ступає? В останньому випадку є хоч надія, що щастя прийде з часом, а в першому випадку, як вона сама сказала, такої надії немає.

Я щось відповіла йому, бо маю жіночий язик, який просто не може змовчати, але нічого переконливого я йому сказати не могла. Було цілком ясно, що він скористався перевагою, яку йому надавав шлях, вибраний Лорою напередодні. Я передчувала, що так буде, а нині тільки переконалася в цьому. Лишається одна-єдина надія: що його спонукає до цього, як він сам каже, його палке, непереборне почуття до Лори.

Перш ніж закрити свого щоденника, я повинна ще занотувати, що написала сьогодні про бідного Гартрайта до двох давніх друзів моєї покійної матері. Обидва вони — впливові люди в Лондоні. Якщо вони можуть щось зробити для нього, вони це зроблять, я певна. Я ще ніколи ні за кого так не тривожилася, як нині за Волтера, — окрім Лори, звичайно. Все, що сталося після того як він поїхав від нас, тільки зміцнило мою повагу й симпатію до нього. Сподіваюсь, що я правильно чиню, допомагаючи йому влаштуватися за кордоном. Я всім серцем сподіваюсь, що все це буде тільки на добро.

11-е

Сер Персіваль мав зустріч із містером Ферлі. По мене прислали, щоб я була присутня при їхній розмові.

Містер Ферлі аж ніяк не приховував свого великого задоволення з приводу того, що «родинне потрясіння» (як він зволить називати одруження своєї небоги) нарешті залагоджено. Досі я не вважала за потрібне висловлювати йому свою думку, та коли він заговорив далі у своїй відворотно млосній манері, що тепер, ідучи назустріч побажанням сера Персіваля, саме пора призначити день весілля, я зраділа нагоді подіяти містерові Ферлі на нерви й дуже палко запротестувала проти того, щоб Лору квапили з цим рішенням. Сер Персіваль негайно став запевняти, що він розуміє силу мого заперечення, та благати, аби я повірила, що пропозицію домовитися про день весілля зроблено без його відома.

Містер Ферлі відкинувся в кріслі, заплющив очі, сказав, що ми з сером Персівалем обоє робимо честь людській природі, а тоді знов незворушно заговорив про день одруження, так ніби ні сер Персіваль, ні я не сказали й слова проти. Кінчилося тим, що я категорично відмовилася нагадувати Лорі про день весілля, якщо тільки вона сама не спитає мене про це. Зробивши таку заяву, я рушила до Дверей. Сер Персіваль виглядав вельми збентеженим і засмученим. Містер Ферлі простяг ледачі ноги на своєму оксамитовому підніжку й мовив:

— Люба Меріан! Як я заздрю вашій міцній нервовій системі! Не грюкніть дверима!

Ідучи до Лориної кімнати, я довідалась, що вона питала про мене, а місіс Везі сказала їй про мій візит до містера Ферлі. Лора зразу ж спитала, навіщо мене туди кликали, і я розповіла їй, навіть не намагаючись приховати своєї досади й невдоволення. Не знаходжу слів, щоб передати, як вразила й засмутила мене її відповідь,—  я аж ніяк не сподівалася від неї чогось такого.

— Дядечко слушно каже, — зауважила вона. — Я і так завдала досить тривоги й клопоту і тобі, й усім довкола мене. Цього більше не слід робити, Меріан. Хай сер Персіваль усе вирішить сам.

Я почала її умовляти, але вона несхитно стояла на своєму.

— Я зв'язана словом, — відповіла вона. — Я вже порвала з минулим. Хоч би скільки я відкладала цей нещасливий день, він все одно настане. Ні, Меріан, ще раз кажу: дядечко має слушність. Задосить я завдала тривоги й клопоту всім вам, та більше цього не буде.

Досі вона була зразок слухняності, а нині стала пасивно-незрушна у своєму самозреченні, я б навіть сказала: у своєму відчаї. Хоч як дуже я її люблю, а мені було б не так боляче, якби вона була збуджена й розхвильована. Та холодна, байдужа до всього Лора, яку я бачу нині перед собою, так разюче не схожа на справжню Лору, на саму себе!

12-е

За сніданком сер Персіваль заговорив зі мною про Лору, й мені нічого іншого не лишалось, як переказати йому всі її слова.

В цей час вона сама зійшла вниз і приєдналася до нас. У присутності сера Персіваля вона була так само неприродно спокійна, як і зі мною. Коли закінчився сніданок, йому пощастило перемовитися з нею наодинці біля вікна. Разом вони побули дві чи три хвилини, а потім вона пішла з їдальні в супроводі місіс Везі; сер Персіваль підійшов до мене. Він сказав, що молив її саму призначити день весілля за її власним бажанням.

На відповідь вона тільки підтвердила свою згоду взагалі й попросила його висловити свої побажання міс Голкомб.

Мені так прикро, що не стає терпцю писати далі. Попри всі мої спроби