Я, Богдан - Павло Архипович Загребельний
Коли з Барабаша і сам Бог святий велів поглумитися, то козацького комісара Шемберка треба було поводити за довгого носа, вдаючи смирну овечку, отож я писав йому в Трахтемирів, що втік на Запоріжжя не для ребелії й зловмисництва, а лиш тому, що Чаплинський зловмисно посягав на життя моє і що козаки із Запоріжжя хочуть послати до Варшави депутацію, щоб випросити королівських привілеїв для захисту від самоуправства старост і їхніх при хвоснів. Ще просив я комісара захистити мій бідний дам і моїх слуг у Чигирині до мого повернення з Січі.
Коронному гетьманові Потоцькому, ні словом не згадуючи про його жорстокість до мене, писав я також лиш про свою образу й кривду: «Я сподівався доживати віку спокійно й щасливо, обсипаний благодіяннями короля і Речі Посполитої, як зненацька явився ворог мого щастя — Чаплинський, литовський підкидьок, польський п’яниця, український розбишака, який, перебуваючи вісім літ на дозорстві у пана Конецпольського, многих братій наших погубив брехливими доносами, який, зустрівши де — небудь священика, не лишав його без того, щоб не вирвати волосся з бороди і добрим порядком не полічити ребер києм або обухом».
Гетьмана я так само запевняв, що нічого не хочу робити, як тільки послати депутацію до Варшави.
Написав я ще й Конецпольському, ні слова не мовлячи про його власну безчесність, тільки картаючи всіляко Чаплинського, про якого, коли б коронний хорунжий знав усе, як він оббирав навіть свого власного пана, то не захотів би його мати не те що дозорцем, а навіть грубником або кучером.
Листи мої розминулися з листами, які розіслав коронний гетьман по всіх усюдах, наказуючи впіймати ребеліанта Хмельницького. На Січі тоді стояла залога Черкаського полку з п’ятисот реєстровиків і трьохсот кварцяних жовнірів. Полковник Вадовський, отримавши веління Потоцького впіймати мене, вийшов з Січі, щоб знайти мій прихисток. Я послав йому навстріч Кривоноса з Клишею. Самійло, щоправда, знаючи норов тих, хто стояв залогою на Січі, відраджував це робити, та я не пристав на його раду. «Там наші козаки, — сказав я, — а козаків проти свого народу уживати — однаково що вовком орати!»
Кривоніс і Клиша, одягнені реєстровиками, легко проникли в Черкаський полк, стали говорити козакам: «Куди ви йдете і кого шукаєте? Хмельницький і ми Не станемо піднімати шаблі на єдиновірних і єдинокровних товаришів наших. Коли йдете з ляхами на благочестиву віру, то за це дасте одвіт Господу всемогутньому».
Реєстровики побили жовнірів і поєдналися з запорожцями. Січ стала вільною, кошовий розіслав вісті повсюди, скликаючи з зимовників своє козацтво для важливої й вельми пильної справи, слідом за козаками стали збігатися з берегів Дніпра, Самари, Бугу, Конки лугарі, степовики, заволоки, сіроми й нетяги, тіюду назбиралося біля двох тисяч, однак на Бучках і далі нас було лиш кілька сотень, бо Нечай не хотів виказувати свого притулку.
Потоцький, довідавшись про мою втечу з Чигирина, звелів полковникові канівському, щоб той з полковниками чигиринським і переяславським, не зволікаючи, йшов на Запоріжжя і погромив «того бунтівника, впень стинаючи всіх учасників ребелії».
Не обминув коронний гетьман своєю панською ласкою і тих, хто був коло мене. Писав усім, хто при Хмельницькім пробуває, аби з тої своєвольної купи розійшлися, а самого Хмельницького видали — інакше майно їхнє на. волості буде пограблене, сім’ї побщі, і він, коронний гетьман, з військом кварцяним доти не вийде з України, доки йому Хмельницького не видадуть і козаки не підкоряться. Підпис був звичний: «Миколай Потоцький з Потока, каштелян краківський, гетьман великий коронний, барсышй, ніжинський etc, etc староста».
Кому писав? Не були це погромлені й упокорені сеймовою ординацією та кварцяним військом реєстровики, які, маючи перед очима жовніра, сиділи кожен так покірно, що й вовк, упавши в яму, не сидить покірніше. Зібралися тут справді вільні люди, люди своєї волі, які кпили з усіх сил земних і небесних, не те що гетьманів його королівської мосці.
— Який, кажеш, гетьман? Великий чи маловеликий?
— Малодобрий32.
— Сюди б його й за того не взяли, що коням свистить, як воду з себе пускають!
— Хай там мух на палі набиває, а комарів колесує!
— Відпиши йому, пане писарю, як у тому псалмі: окульос відент ет нон габент.
— Себто по — нашому: не дав Бог свині рогів!
— Ще одпиши йому, що Хмель сюди одну свою голову приніс, а назад — то треба всі наші виносити, галу наживе пан Потоцький!
А тут з’явився на Січі якийсь священик і збирав натовпи козаків, виголошуючи їм химерні казання, аж Самійло не втерпів і, списавши, приніс мені їх на Бучки, може, щоб звеселити мою душу. Казання було довге. Від сотворіння світу, битви архангела Михаїла з Люципером, виліплення Адама з глини і народження Єви з ребра Адамова розповідалося про райське яблуко і про вигнання Адама і Єви з раю, після чого «на світі як лихо, так лихо, як біда, так біда. Бо велів Господь панщину робити, а до церкви не велів ходити, в запусти Богові нічого не давати, корчми не минати і за нею як за матір’ю пребувати. Та й перепустив на нас орду татар, турків і тих нечистих ляхів, які стовпи, що на них наша руська віра опирається, довкруж пообгризали. Ой Боже ж мій, пообгризали! Петрівку підгризли, Спасівку підгризли і Пилипівку. Ото ще один лиш стовп не обгризений, на якому Великий піст стоїть. А коли і його до остатку обгризуть, тоді вже всю нашу благовірную Русь чорт побере і в трапезу до своєї матері чортової занесе, чого нас Господь борони. Амінь».
— Що то за піп? — поспитав я Самійла.
— Каже, твій сповідник.
— Отець Федір! — не повірив я.
— Так зветься. Отож знаєш його, Зиновію.
— Ти спитав би, кого не знаю.
— Тоді сповідника тобі треба найперше.
— Ой, не поможе! Ну скажу, що бачив, що чув, що кусав, а що тільки нюхав, до чого доторкувався гріховно, а до чого руки були короткі. А хто нам доточить, рук, Самійле?
— Самі й доточимо.
— Поїдеш зі мною до хана. І отця Федора привези з Січі. Може, розкаже татарам, як Михайло з Люципером бився. Як то воно там?
Самійло, сміючись, перечитав ще раз:
— «А Люципер з усього скоку та Михайла в щоку! Як же крикне Михайло: „Гей, тепер же не бивши кума, не пити пива!“ Та як кинеться до оружжя, до ножа, до чечуги і мачуги, до меча та до бича, до
