Практична педагогіка - Ксенія Демиденко

- Вова! – осікла я його.

- Ша, все зрозумів! Змотаюсь по-бистрячку за інструментами додому й скоро буду, - він кулею помчався за інструментами.

Ось так само собою Вова став допомагати мені по дому. Своєрідна технічна допомога: там поличку приб’є, там кран починить, вікна поремонтував і заклеїв на зиму. А я його вчила, вчила, вчила… Хоча, коли говорити про життєву науку, то тут навчав мене він: як вибирати овочі на базарі, які яйця кращі, де дешевше, яке якісніше, як краще хліб зберігається? Навіть вчив готувати. Як він божественно готував!!! А головне – швидко й з таких продуктів, що я б і не додумалася, що якщо все це об’єднати, може вийти смакота.

- Мама Соня, я прийшов вчити вашу дурнувату геометрію, - репетував Вова з порогу квартири, й моє серце приємно наповнювалося теплом і добротою. Я комусь потрібна, він прийшов, а отже - не отримає чергової двійки. Як мило він посміхався! Іноді був настільки білим і пухнастим, що я танула в його поглядах і люб’язностях. Я сприймала його як велику дитину, яка потребує уваги та знань.

- Перевзуйся у капці й проходь до столу, - командувала я з ванної, де прала. – Ти де був три дні?

- Гроші заробляв, - його усміхнена мармиза з’явилася у дверному отворі ванної. – Не дивись на мене так, чесно, я не крав. Кур’єром працював.

- Бабусі на ліки? – спитала я.

- Не тільки. Я хочу купити скутер.
Мене немов хто по голові кувалдою огрів. Скутер… Скільки на них розбиваються, калічаться. Дорога небезпечна іграшка для отаких відчайдушних хлопчиків.

- Він же дорогий, - зауважила, хоча думала про інше, про небезпеку.

- Беушний не дуже, - Вова був готовий до такого факту.

- Небезпечний.

- Ви шо з бабою змовилися? Вона мені вчора лисину на голові проїла.

- Ти й бабусі розповів? – дивувалася я. Зазвичай Вова оберігав бабусю від таких новин.

- А шо тут такого? Все одно дізнається.

- Нічого, - понуро опустила очі, думаючи, як повернути все в потрібне річище, щоб не образити Вову. Він щасливий прийшов мені повідомити про початок реалізації своєї мрії, а я? Якщо я не можу заборонити йому цієї мрії, тоді можна спробувати спрямувати його бажання в більш безпечний напрямок.

- А тобі не здається, що такий великий дядько, як ти, на скутері буде виглядати трохи не…

- По-дибільному? – продовжив Вова. – Я думав над цим.

- Тобі б мотоцикл. Великий, чорний. І круто, і зручно… І престижно. Знову ж таки, дівчата заглядатимуться.

- Знущаєшся? На таку тачку я не зароблю й за десять років.

- Є вихід, - я витерла руки рушником і пішла до вітальні. На столі вже лежали підручники, свідчення того, що я готувалася до уроку з Вовою. – У мого старшого брата є чудовий мотоцикл, але щось там поламане. Можна відремонтувати і їздити.

- І чо за марка? – очі вже запалали вогнем цікавості.

- Ямаха.

- Та ну, а звідки ти… ви взяли, що брат сам не захоче відремонтувати і їздити?

- У нього вже давно інша іграшка. Машина! А мотоцикл, думаю, так і буде стояти в гаражі, доки не заржавіє, – я збирала блиск в очах Вови, як астроном збирає сяйво зірок. Юнак зацікавився цією ідеєю більше, ніж я б того хотіла.

- І можна, щоб я поступово його вартість оплачував? Типу на виплат? – практично подумав про оплату Вова.

- Можна й не оплачувати, - лихо розпоряджалася майном брата, знаючи, що мені не відмовить.

- Соня Костянтинівна, але я буду вам зобов’язаний, - Вова був надто практичним хлопцем, тому знав, що я не забарюсь з вимогами. І якби вони були економічного характеру, то він би не так переживав, але я завжди у нього просила тільки за уроки.

- Звичайно. Дві умови. Ти не крадеш і у табелі за десятий клас жодної двійки. У червні ти будеш їздити на своєму мотоциклі.

- Може, я вам краще ремонт у квартирі допоможу зробити, а? – благав Вова.

- Ні! Не крадеш і десятий клас без двійок! - стояла я на своєму, адже такий шанс впустити не можна було ні за яких обставин.

- Без двійок, то без двійок. А ремонт все ж не завадило б зробити в цій халупі, - додав він, огледівши пошарпані стіни і якісь дореволюційні меблі.

Я пишалася сама собою. Скільки зайців зразу вбила. Владік давно хотів почистити свій захаращений гараж, тож віддасть мотоцикл за безцінь, в цьому я була певна. Якщо вже Вова вирішив на чомусь їздити, то знайде. А мотоцикл – надійніше скутера, тому є шанс, що у Вови з’являться синці пізніше. Ну, і на одного неуспішного в цьому році у класі буде менше. Ага, і ще цей охломон буде вважати, що він мені винен, тому поводитиметься не так безсоромно й нахабно.