Карбід - Андрій Степанович Любка
А іншим разом із тією ж підприємливою тіткою він їздив у Польщу, на великий базар поблизу Кракова. Самого міста вчитель не бачив, нікому тоді й не гадку не спало б заїздити в місто, дивитися архітектуру, гуляти; навіть у забігайлівку люди заходити собі не дозволяли, кожна копійка була на рахунку, тож везли з собою хліб, сало, якісь овочі, аби нічого не витрачати. Не кажучи вже про те, що ніхто б не подумав заплатити за вхід у туалет. Де це чувано, щоб платити за природню потребу? Люди бігали в кущі, а часто в автобус таких підприємців навіть брали відро — так на місці й дешевше, а перед сусідами по горю не соромно. Тому Тис був у Польщі, але так її й не бачив. А після того, як Угорщина й Польща стали членами Європейського Союзу, він кордону не перетинав. Бо й паспорта у нього не було. Для чого тобі паспорт, якщо шансів отримати візу все одно не маєш? Якщо ти порядна людина, з вищою освітою, працюєш у школі, вчиш дітей, нічого не крадеш, законів не порушуєш, то візи тобі не бачити як власного лоба. Всюди потрібні гроші, запрошення, підробка якого теж потребує хабаря, тому разом із перенесенням шенґенського кордону до України зникла й можливість подорожувати.
Нетямущі європейські бюрократи все організували таким чином, щоб отримати візу й перетнути кордон могли лише заможні люди. А хто заможний у мафіозній державі? Правильно: політики та інші злодії, спекулянти, аферисти, вбивці та решта міліціонерів. Порядна людина візи ніколи не отримає, бо в неї для цього не вистачить законних підстав, визначених у брюссельських кабінетах. Тому в Тиса й не було закордонного паспорта. Таким, як він, шлях у Євросоюз був один — нелегальний. Продати якійсь дияволиці нирку — й купити візу. Або перейти через високі Карпати. Але треба знати дорогу, як знав її, наприклад, Мірча. Сам він стежки не знайде. Бо не знає. Так що навіть нелегально йому не вдасться пробратися в ЄС.
Стоп! Як це він стежки не знає? Та ж він сам вигадав найкращий і найкоротший прохід у Європу! Тунель! Його ідея його й врятує! Все відбудеться так само, як із будівництвом. Хочеш сховати щось від уваги людей — нахабно роби це на їхніх очах. Якщо замислив побудувати секретний тунель, то роби це не на вигонах і околицях, а на центральній площі! Тому саме тунель сьогодні і врятує Тиса! Ця зграйка недоумків на чолі з мером і Дохторкою шукатиме його вдома, по генделиках чи навіть над річкою, але їм ніколи й на гадку не спаде шукати його в тунелі! Ось де він їх переграє, ось до його територія. Там навіть стіни його підтримуватимуть, бо це ж його задум, його, Тисове, дітище! Він перехитрить цих убивць, прошмигнувши просто у них під носом!
Геніально! Фонтан уже готовий, будівельна техніка поїхала, тепер усе законсервовано до урочистого відкриття, тож під самою чашею потрапити в тунель не вийде. Шкода, що це не сталося раніше, коли ще стояв будівельний майданчик і в Тиса були свої ключі. Ну, але нічого, він пробереться в центр міста, пролізе на задній двір кафе «Дунай», а там через вікно пробереться в підвал, звідки вже потрапить у тунель. Вікна відчинені, бо лише недавно все залили бетоном і потрібне свіже повітря, щоб конструкція якнайшвидше затвердла і висохла. Все легко, залишається дочекатися сутінків, у потемках пробратися в місто, далі в підвал, пройти тунелем — і вийти вже на свободі, в безпеці, у Європейському Союзі!
Так він і вчинить, вирішено. Головне — дістатися Євросоюзу, а там і перемога опиниться в його кишені. Бо на тому боці тунелю жодна Дохторка йому не страшна. Ні вона, ні Барток, ні будь-хто інший. І — вуаля! — все дзеркально зміниться: йому загрожувати ніхто не зможе, а він якраз навпаки. Після вдалої втечі Тис матиме змогу шантажувати своїх спільників, поставити їм шах і мат. З безпечної відстані він пригрозить їм викриттям і провалом, тож «компаньйонам» не залишиться нічого іншого, крім як погодитися на його умови.
А його умови будуть прості: повернутися до виконання первісного плану. Тільки тепер уже Тисові належатиме не одна вагонетка, а дві. Або навіть три! Він заслужив, це ж він усе вигадав, а ці зрадники хотіли його ошукати і вбити. Тому чотири, чотири вагонетки належатимуть йому, а решта — цим злодіям. У своїх він перевозитиме українців, а в інших хай перевозять що заманеться. Ось так і треба діяти. Це мудрий план. Геніальний. Бо і тунель збережеться, тобто мрія всього його життя втілиться. І Тис врятує своє життя, що не менш важливо, адже він перебуває в розквіті сил і ще спроможний вигадати для України безліч грандіозних, епохальних проектів. І Україна євроінтеґрується, стане нарешті нормальною країною, хоч і нелегально. А така світла мета може собі дозволити не гребувати ніякими засобами, бо таким чином просто відновиться історична справедливість: украдена колись московськими ордами велика й велична країна повернеться на свою історичну Батьківщину, в Європу.
Словом, усе чудово. Може, навіть краще, що все склалося так, як склалося, бо якби не їхні кровожерні плани, то ці «компаньйони» ще довго б, мабуть, морочили Тисові голову випробуваннями тунелю і приготуваннями, лише б не розпочати перевезення людей. А так він поставить їм ультиматум, умови якого вони змушені будуть прийняти. І все запрацює так, як він задумав. Ех, таки значно краще бути мудрішим за інших!
А якщо все так добре складається, то, може, забрати й Марічку з собою? Вона в безпеці, але ніколи не відомо, чи ці вбивці не змінять свою думку. Тепер вони проти неї нічого не мають, але коли зауважать, що Тиса немає, що він наче крізь землю провалився, втік з їхніх лап, то можуть почати псувати життя його дружині. Допитувати її, стежити за нею, позбавляти сну і спокою. А вона, бідолашна, ще хвилюватиметься, що чоловіка немає, що він кудись зник. Не можна виключати й варіанту, що ці мерзотники візьмуть її в заручники — і тоді не Тис шантажуватиме їх, а вони його. Ці нелюди здатні на все, вони й рідну маму вбили б
