Чінгісхан - Василь Григорович Ян
Ще троє дітей: старша — підліток, вона вже соромливо затуляється кінцем хустки. Ось іще двоє малят. Вони сидять рядком на п’ятах і, уминаючи кашу, вимазали собі щоки. Що ж воно з ними буде?
Майже всю ніч Курбан не спав, обмірковуючи з дружиною, як вести господарство під час його відсутності, коли пускати воду на посіви, як покликати на допомогу сусідів, щоб зібрати врожай, і чим їх частувати у день допомоги.
— А якщо сюди прийдуть яджуджі? — запитувала дружина. — Куди нам тікати? І як нам потім з тобою зустрітись?
Курбан заспокоював дружину. Хіба можна уявити, щоб невідомі вороги з’явилися в Бухарі, у самому серці ісламу? Напевне, шах Хорезму збере своє могутнє військо і поведе його через кипчацькі землі, щоб зустріти і розгромити ворогів у степу, і тоді Курбан повернеться на доброму коні, і на поводі йтиме другий кінь з в’юками, повними різної воєнної здобичі — подарунків для всієї родини.
Рано-вранці Курбан сходив до найближчих ярів і привіз на кобилі стільки хмизу, що під купою сучків було видно тільки чотири ноги. Курбан порубав хмиз і склав його біля стіни рівною кладкою. Він іще раз наказав дружині й матері нікому не прохопитися про яму, вимазану зсередини глиною і обкладену соломою, в якій зберігався невеликий запас джугари і посівного насіння пшениці. Цього повинно вистачити надовго, а там і Курбан повернеться.
— Як же ти поїдеш у дальню дорогу? — голосили дружина й мати. — У тебе немає ні хліба, ні грошей! Ти з голоду впадеш у канаву разом з конем. Візьми нашу джугару!
— Нічого, не бійтеся, — відповідав Курбан. — Джигіта прохарчує дорога.
Розділ третій
ВІЙНА ПОЧАЛАСЬ…
Взявши саморобний спис, Курбан-Кизик вирушив у путь. Він заїхав на садибу бека, щоб дізнатись, куди йому треба буде з’явитись. Управляючий садибою вилаяв його і сказав, що бек Інаньч-хан із загоном вершників уже виїхав. Усі, що запізнилися, повинні його доганяти на великій дорозі, яка веде до Бухари.
На всіх стежках було видно групи піших і кінних селян і валки двоколок, навантажених пожитками і дітьми. З криками й слізьми плентались старі діди та жінки. Валки тягнулися в усіх напрямках — одні до міста, інші, навпаки, відходили в напрямі південних гір.
Був початок весни. На полях зеленіли озимі. Сонце вже сильно пригрівало. Дороги підсохли, і курява густими хмарами підіймалася над рядами людей, що кудись ішли. Біля селищ зустрічалися кузні, де стукотіли молотки і озброєні люди кричали й сварилися, бажаючи підкувати коня, придбати наконечник списа або вміло викуваний залізний меч.
Надвечір другого дня, коли вдалині показались глиняні мури передмістя Бухари, Курбан встиг подружитися з чорнооким бородатим дервішем, що йшов поряд чорного осла, навантаженого торбами. Од нього не відходив хлопчик років тринадцяти. Дервіш наспівував пісні і бажав щастя й удачі відважним богатирям, які вирушали проти невірних. Деякі воїни опускали в миску дервіша коржі чи жменьки пшона.
Коли настала ніч, тисячі багать запалали навколо міста. Курбан, простуючи за дервішем, опинився біля низьких будівель, звідки доносились одноманітні вигуки: «Гу, гу-у, гу-у!» Це була «ханака» — гуртожиток дервішів. Усередині було багато людей, які просили у дервішів зцілення від хвороб і молитов, що врятують від смерті у наступній війні. Дервіші чаклували, читали замовляння, давали відвідувачам паперові смужки з священними написами.
Курбан, прив’язавши біля огорожі кобилу, обійшов багаття, позбирав натрушену солому для Рижухи й чорного осла. А дервіш поділився коржами і звареною в залізному казанку бовтанкою з борошна. «Джигіта прохарчує дорога», — згадав Курбан.
Всю ніч Курбан, борючись зі сном, провів біля коня, намотавши на руку повід. Біля багать говорили, що тепер купують за добрі гроші навіть кульгавих і поганих коней, тому що всі хочуть виїхати якнайдалі від Бухари до перських гір чи до Індії, куди не доберуться невідомі язичники.
На ранок Курбан так міцно заснув, що не чув, як хтось, перерізавши повід, вкрав його Рижуху.
— Кажуть, що аллах покарає безсоромного злодія, що відібрав коня у воїна, який виступив на священну війну, — сказав дервіш. — Але поки що бог покарав також і мене, бідного Хаджі Рахіма, бо злодій вкрав і мого старого осла. Втішимося тим, що ми тепер нічим не обтяжені підемо оглядати благородну Бухару.
Курбан узяв на плече свій довгий спис і рушив разом із дервішем та його юним супутником оглядати славетне місто — «ясну зірку на небесах освіти», «благородну Бухару».
Троє подорожніх, «тримаючи один одного за пояс дружби», плентались до Бухари серед численного натовпу, який посувався безперервним потоком.
Високі стіни, збудовані у стародавні часи, порослі бур’яном і колючками, де-не-де завалені, мали одинадцять воріт, через які купецькі каравани сполучали цю твердиню ісламу з усіма кінцями всесвіту.
Біля перших воріт зібрався великий натовп. Стражники опитували всіх перехожих і до всіх зверталися з закликом:
— Жертвуйте на укріплення міста, на харчування воїнів, на виготовлення мечів! Хай рука ваша не стискається від скупості, хай щедрість розв’яже ваші тугі гаманці!
Старі вчені улеми з шкіряними торбами ходили в натовпі і вимагали, щоб кожний жертвував на священну справу захисту батьківщини.
Одразу за ворітьми потяглись торгові ряди. Маленькі крамнички з усілякими товарами тулились одна біля одної. Купці, знаючи, що особливо потрібне на
