Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію - Ерленд Лу

лососевої річки, і на дванадцяти милях плаває багато лососів, а як мені відомо, Бім сидить десь у нижній течії Гейли, тому, якщо йти по берегу Гейли пішки, на це знадобиться не один день, отож доведеться плисти, і виходить, що я знову потрапляю в той же фільм, у той самий, в якому головний персонаж, ціпеніючи від жаху, змушений позбавлятися від нього, повертаючись до джерела свого страху, а я, як вважають глядачі, повинен пуститися в мандри по воді, щоб позбутися своїх кошмарів. Насправді правда значно гірша: правда в тому, що мені доведеться плисти по воді, та це не принесе мені порятунку, оскільки від води і від потопу не можна врятуватися, вони вічні, і, можливо, це єдина річ у світі, яка наближається до вічного, тому, незважаючи на всі добрі наміри Голлівуду та інших доброзичливців, мені це не допоможе, бо я — незалежний і безкомпромісний кінодіяч, я змушений піти назустріч небезпеці, піти назустріч воді, яка викликає у мене страх і ненависть, без надії на порятунок, адже я по той бік звільнення, я хворий, і я по той бік звільнення, і публіка піде з кіно розчарована, а деякі кінобоси відмовляться показувати мій фільм у своїх кінотеатрах, бо він занадто похмурий і нічого не може навчити.

Я вирушаю в Тронхейм і беру в оренду байдарку — двомісну з двома веслами, двома рятувальними жилетами — словом, з подвійним спорядженням, і повертаюся назад, зупиняюся трохи вище за течією, милі на дві або на три вище, залишаю там авто і спускаю байдарку на воду, яка тече і несе зміни, as we speak, так би мовити, я волію висловитися англійською, оскільки норвезькою був би не той зміст, нашою мовою це перекладається «в момент розмови», а який же в цьому сенс — це мало що означає або взагалі не має значення, а нам потрібен сенс, потрібна значущість, адже так ми вважаємо, а річка весь час несе зміни, жодна мить не минає без змін, у цьому й полягає характерна риса річок, у цьому полягає майже вся їх дефініція — жодна мить не проходить без того, щоб річка не змінила своїх місцевостей, а Гейла у нас одна з найнебезпечніших річок щодо повеней, усі це знають, це навіть записано в енциклопедії, повені неодноразово набували тут розмірів стихійних лих, і найстрашнішим з них, здається, була повінь Сторофсен 1789-го, яка збіглася у часі з Французькою революцією, через загальне невдоволення у людей не залишилося іншого виходу, окрім як вдатися до революції, а я не люблю революцій, деякі з них я можу зрозуміти, та все-таки надто вже це скоро, занадто все під один гребінець, я вірю в зміни, які йдуть потихеньку, я вірю в еволюцію, хоча еволюція, звісно, не те — у французької еволюції немає тієї відважності, яка є у Французької революції, адже революція — це швидко: тиждень або, можливо, щось близько року, а еволюція не поспішає, вона скільки треба, стільки часу й займе, я не революціонер, я еволюціонер, я вірю в еволюцію на будь-якому рівні, допускаючи навіть збройну еволюцію в тому випадку, коли всі інші засоби ні до чого не привели, адже еволюція не відбувається поспіхом, вона завжди подумає і, де треба, спробує пристосувати одне до іншого: тут підлатає, там відріже, потім відступить трохи і подивиться, оцінить свою роботу збоку і залишить усе, як є, на кілька тисяч або мільйонів років, а потім раптом знову втрутиться і внесе яку-небудь геніальну зміну, якою увінчається становлення виду, причому якраз таку зміну, яку той обрав би сам, а революція — це вже великі зміни за короткий час, велика повінь 1789 року, що одночасно у Франції та в долині Гейли і напевно десь іще, адже потік весь час тече, і 1789-й не був винятком, хоча, певно, цього року він розбушувався сильніше, ніж зазвичай; я не знаю, я лише припускаю, бо я тоді ще не народився і мене там не було; тут я питаю себе, де ж я тоді був, у 1789 році, якщо там мене не було, адже десь же я повинен був знаходитися, принаймні мої гени; швидше за все, мої гени були в цей час у дорозі, як і всі інші гени, адже в першу чергу, міркую, я — носій генів; звісно ж, я працюю в сфері брошурописання, звісно ж, пишу брошуру про Фінляндію, я — представник ЗМІ, і про мене багато чого можна ще сказати, однак насамперед я — носій генів, мої брошури через тисячу років ніхто не згадає, а гени можуть нагадати про себе, якщо я, подібно до багатьох інших, правильно розіграю свою карту, я — проміжний господар генів — генів, які до мене побували десь іще і від мене теж кудись перейдуть, але зараз вони тимчасово оселилися у мене, і, припускаю, вони мною незадоволені через те, що я не обзавівся потомством, що не передав їх далі, і тепер домагаються, щоб я відправив їх у дорогу, для них було б поразкою померти разом зі мною, з їхньої точки зору це означало б перервати ланцюг, зупинити потік, адже гени люблять течію, тоді як я її ненавиджу, продовження шляху — це єдине, що їх турбує, все інше для них неважливо, вони абсолютно байдужі до Фінляндії, вони не бачать краси Фінляндії, так само як не бачать необхідності писати про неї брошуру, єдине, що їх цікавить у Фінляндії, — це фінські гени, фінські жінки, ось це те, що їм потрібно, бо тут можна змішатися і продовжити подорож, подивитися нові місця чи старі, де вони вже бували раніше, адже мої гени де тільки не побували, вони пожили в усіх країнах і в усіх часах і думають, що вони вічні, однак тут вони помиляються, вони теж можуть зникнути, як усе на світі, вода може їх забрати, я — носій генів, але я їх не слухаюсь, я не роблю так, як вони хочуть, бо я їх не люблю; нехай вони помічені на карті, я все одно їх не люблю; тепер ми знаємо, де і як вони розташовані, ми їх пронумерували і дали їм назви, про багатьох дізналися, хто з них чим займається, вони перестали бути таємницею, і, думаю, генам не надто подобається, що ми розкрили їхні секрети, а я радий, що їм неприємно, і до біса гени, хоча вони й брали участь у тому, що