Жінка у білому - Вилки Коллінз
За тим же принципом побудований і наступний детективний роман Уїлкі Коллінза «Місячний камінь» (1868). Крім письмових свідчень, розповідей головних учасників подій, в ньому наведено уривки із щоденників, записи родинного архіву тощо. Таким чином Уїлкі Коллінз домагається достовірності оповіді при заплутаному й трохи фантастичному сюжеті.
В центрі уваги автора — таємниче зникнення коштовного каменя, що колись прикрашав чоло індійського божества, а потім був вивезений в Англію. Всім, хто стикався з ним, алмаз приносив нещастя. Готичний елемент «Жінки в білому» тут змінюється на східну екзотику. Активними учасниками події стають три загадкові індійські браміни-фанатики, які входять у життя англійської столиці й заміських маєтків зі своїми незбагненними законами. З одного боку, можна вважати східне тло за продовження готичної лінії, оскільки в деяких готичних романах дія відбувається в умовно-східних декораціях. Так, наприклад, роман Вільяма Бекфорда «Ватек» називають «орієнтально-готичним» твором, оскільки він написаний під впливом «Тисячі й однієї ночі»; з другого боку, саме індійські сюжети вже не сприймались жителями метрополії як чиста екзотика, оскільки Англія продовжувала колоніальну експансію і заохочувала жителів острова засновувати колонії в далекій заморській країні, обживати її.
Любовний сюжет твору будується за тим самим принципом, що й попередній, хоча на перший план виступають не соціальні, а морально-етичні проблеми. В усіх інших компонентах роман більше наближається до класичного детективу.
В порівнянні з Лорою Ферлі образ головної героїні «Місячного каменя» вірогідніший; відходячи від законів готичного роману, Уїлкі Коллінз наближає його до життя. Рейчел — сильна, вольова дівчина, яка може боротися за своє щастя, тим більше, що її саму та її обранця — Френкліна Блека — розділяють не матеріальні перепони, а скоріше моральні. Конфлікт переноситься в душу Рейчел. Уїлкі Коллінз показує юну аристократку не очима закоханого в неї молодого чоловіка, а очима старого дивака Габріеля Беттереджа, відданого дворецького родини Веріндерів. Цей пристрасний шанувальник «Робінзона Крузо» поряд з чарівною зовнішністю своєї молодої пані відзначає і суттєву ваду її характеру — свавільність і впертість. Якщо справа стосувалася моди та всіляких інших дрібниць, то її впертість не завдавала великої шкоди, оскільки навіть немодно вдягнена вона мала чудовий вигляд, але коли йшлося про справи принципові — тут було недалеко й до біди. Старий дивак, сам того не розуміючи, неначе попереджає читачів, що вдача міс Рейчел стане причиною ускладнень. І справді, якби не її затятість, навіть в ім'я благородної мети, розслідування не затяглося б на такий тривалий час, не довелося б звертатися шанованій родині по допомогу до детектива, та й вона сама тоді не потрапила б під підозру як викрадачка алмазу.
В «Місячному камені» вперше в творчості Уїлкі Коллінза з'являється професійний детектив — сищик Кафф. При створенні цього образу англійський романіст спирався на досвід і знахідки свого американського колеги — Едгара По. Зовні сищик Кафф така ж невиразна постать, як і Огюст Дюпен: худий неначе тріска, він, за словами автора, схожий на пастора чи працівника похоронного бюро (можливо, саме ця асоціація спонукала Г. К. Честертона зробити свого героя-детектива священиком). Але зовнішність оманлива, точніше така, якої вимагає професія сищика, — він непомітний, як і його одяг — чорний костюм і біла краватка. Весь розум героя сконцентровано в його очах. Автор підкреслює, що в «його твердих як сталь світло-сірих очах з'являвся якийсь бентежний вираз, коли вони зустрічалися з вашими очима, — ніби вони чекали від вас більшого, ніж було відомо вам самим». Може виникнути питання, чому ж у Шерлока Холмса виразна, яскрава зовнішність? Не слід забувати, що герой Конан Дойла мав інші можливості злитися з натовпом — в нього були чималі акторські здібності і він так добре володів мистецтвом перевтілення, що його не завжди міг впізнати сам доктор Ватсон. У той час, як Конан Дойл відходить від традиції, Г. К. Честертон настільки дотримується правил, що його герой за своєю зовнішністю — найневиразніший з усіх сищиків класичного періоду. Людяності, теплоти аскетичному Каффові надає його пристрасть до вирощування троянд.
Честь розкриття таємниці злочину, однак, належить не Каффові, хоча він і впритул підійшов до розгадки таємниці І можна не сумніватися, що якби від його послуг не відмовились, сищик довів би справу до переможного кінця. Але й у цьому романі, як і у «Жінці в білому», лаври віддано головному героєві.
Поряд з образом Каффа найвдалішим у романі, на наш погляд, є образ негативного героя — Годфрі Еблуайта. У нього зовсім немає містичного ореолу готичного героя, він являє собою скоріше тип міського шахрая, який часто зустрічається в соціальному сатиричному романі. Характеристика старого Беттереджа, яку він дає молодому крутієві, просто вбивча: «Він був адвокатом за професією, дамським догідником за характером і доброзичливим самаритянином за переконанням... В благодійних товариствах допомоги бідним матерям, у товариствах святої Магдалини порятунку розпусниць, в об'єднаннях ригористів, які займалися влаштуванням на роботу бідних жінок замість бідних чоловіків, залишаючи останніх викручуватись, як самі знають, — скрізь він був віце-президентом, директором, консультантом. Де тільки засідає за столом жіночий комітет, там і містер Годфрі з капелюхом у руці верховодить, стримуючи гарячковість зборів і ведучи милих дам по тернистому діловому шляху. Я гадаю, що це був найвикінченіший філантроп (з невеликим достатком) в історії Англії. На благодійних мітингах нелегко було знайти такого, як він, оратора, здатного видушити сльози і гроші. Це був стопроцентний громадський діяч». Такий тип «героя» якнайкраще вписується в схему вже чисто детективного твору.
Тепер час повернутись до суперечки М. Горького та Ч. Діккенса, уявної, звичайно. Мабуть, обидва класики мали рацію. Більшість романів та п'єс Уїлкі Коллінза втратили свою надзвичайну популярність, коло його читачів поступово звузилось. І це не дивно, оскільки сюжетні прийоми через надмірно часте використання їх втратили принаду новизни, затерлися до штампів, а на передній план виступили вади творів, їхня екзальтованість, мелодраматичність, стилістична одноманітність тощо. Час відсіяв швидкоминуче, неважливе, а залишив справді талановите, значне. Зараз Уїлкі Коллінза в усьому світі знають як автора двох творів — «Жінки в білому» та «Місячного каменя», які поклали початок розвитку детективного жанру в Англії.
ІРИНА КИЄНКО
Жінка у білому
ПЕРІОД ПЕРШИЙ
Починає оповідати Волтер Гартрайт, учитель малювання з Клементс-Інна
