У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко
Більський говорив і говорив, ніби виливав із себе кип’яток на зібранців, і Карпові та іншим присутнім здавалося, що не буде його словам кінця, отак розпеченим у малих сухих грудях, у блищиках-горохах очей під біло-рудими кошмами брів. Мова його, відверта і безстрашна, як дорідні зерна, всім зрозуміла, імпонувала слухачам після отого багаторазового каторжування.
Карпо, сидячи проти вікна, час від часу кидав погляд на дворище тартака, на розкидані внизу за ним полотнища низин за Тясмином із голими яворами, під розлогими кронами яких рябіли хати і драницями дахів, і стінами, зводилися і стовбичили, мов бралися злетіти в небо журавлі від криниць, поки все не переходило аж там під Горою в густу суціль пелехатих хаток-курчаток коло неї, що то ніби розбігалися вбоки, то близилися і спиналися аж на верхи її смугастих крил, мов квочки... Любив Карпо своє місто Чигирин… “І невже ото дарма, як рече професор, погинуло стільки побратимів і ровесників на широко-безмежних полях фронтів? Невже відберуть, експропріюючи, в мене землю, статки і не зменшуватимуть, а збільшуватимуть податки? Не може того бути! Він просто обізлений на каторгах чоловік, тому все перебільшує. Розбиті, не одержавши влади, вони - і соціал-революціонери, і демократи, і націонали, і укапісти-боротьбисти, що тепер у своїх рештках об’єдналися, - таки буржуазні, бо не оголошували отого: “Земля - селянам, фабрики-заводи - робітникам…” - плелася в ньому незгода.
-Жовтневий бунт-путч опирався на найганебніші методи і негативні сили суспільства, бо позитивні в них - одурачені і будуть знищені, як використаються, - вів своє Аврам Більський. - Він просотався в чужі середовища страхом і покірністю, терором і демагогією, тиранством і паплюженням, насилом та визиском, сваволею та беззаконням, душачи людську гідність. Гуманність і прогрес замінив тотальним варварством і слово “революція” до нього пристебнуті для злиття понять їх спільності і адаптування. Справжньою революцією була лише лютнева! В путчі-бунті революційність - упаковка, обгортка Церкви, в начинці якої один смертельно вбивчий гегемонізм, а він - заміна одного гніту іншим. Він – неволя!.. Ярмо! Визиск! Сліпі капіталісти світу, антанти, німці, австро-угорці, поляки і врешті Ліга Націй, переслідуючи свої псевдоінтереси, лили воду не на інонаціональні млини пригноблених, а на великоімперські, які мололи пригноблених та перемелють і їх самих у майбутньому. Для новоімперії по-давньому сепаратизм є смертельним. Ще в січні дев’ятсот п’ятого в газеті “Вперед” Ленін настійливо рекомендував своїм агентам Гусєву, Виноградовій, Шварцу та іншим “вести активніше пропаганду в Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Катеринославі, як найреволюційніших, щоб вирвати ініціативу в сепаратистів, оганьбити чи узурпувати їхні кличі і охорошити їх більш злободенними в поточному номенті, ловити сепаратистів на словах, націоналів ярликувати ганьбою, не визнавати їх як соціал-демократів і соціал-революціонерів, бо влада Рад належить російським пролетарям, як передовому загонові революції, та тим, хто її повністю підтримує”. Він радив агентам полемізувати тільки в розрізі “двох тактик”, категорично забороняючи ділити пролетаріат за національними ознаками, що являють собою “карикатурні глупості”, та одночасно наказував Сафору з Берна в Цюріху познайомитися з Донцовим, залучити його до спільної боротьби та переконати в її доцільності і тут же - Лолі: "Тішуся, що ви боретеся із Донцовим, бо його лозунги “національної мови й культури” є буржуазним обманом, а виступ пана Юркевича про “націю-міщанство” чи “національні питання” можуть вирішуватися лише при соціалізмі, а не в боротьбі за нього.”
Характеризують його і подальші викази: “Національні мови, культури та інші атрибути - це зашкарублість базік, головотяпство ухилістів, вони, як і поділ шкільної справи в Росії, архінедопустимі! Фундатором шкіл може вважатися тільки передовий російський пролетаріат і його диктатура”. В наказі дружині Інесі Арманд: “Негайно перекласти на українську мову цього мого листа, підписати хоч би й підставними українцями, - може Лолею – Степанюком, і негайно вислати за кордон зі штампом місцевої пошти на ім’я ЦО”. Отакий же наказ і в Катеринослав Петровському, в Харків - Гопнер: "…бо дуже важливо тепер, щоб прозвучав із уст українського середовища протест проти сепаратистів на чолі з паном Юркевичем...” Не можу замовчати вам і написаного та присланого ним тексту для виступу в Державній Думі тому ж Петровському, як агентові, чи трохи пізнішої поради тій же Арманд: "…нарочито зустрітися в Цюріху з українськими соціал-демократами, розколоти їх будь-якою ціною, прикласти максимум зусиль для організації між ними хоч малої