Зірки Егера - Геза Гардоні

Чи це часом не Балінт Терек вгатив йому по переніссю?

Гергей уперше в житті бачив Буду.

Безліч веж, високі мури, в бік Пешта спускається тінистий королівський парк. Гергей наче опинився в казці.

То оце тут і жив король Матяш? Тут жив король Лайош? І тут живе, милуючись цим, його маленька Ева?

Біля брами стояв стражник з алебардою, але він навіть не глянув на Гергея.

Юнак їхав прямо, нікого не розпитуючи. Він поглянув на королівське подвір'я, на великий круглий басейн з мармуру. Потім зупинився на майдані Святого Дьєрдя. Його увагу привернули великі гармати на колесах. Гармати були закіптюжені, незграбні. По обліплених грязюкою колесах було видно, що їх недавно відбили у німців, може, навіть тільки вчора.

— Доброго дня, пане витязь,— звернувся він до стражника, який вартував біля гармат.— У німців узяли гармати, еге ж?

— Так,— гордо відповів чорнявий солдат.

Гергей знову глянув на грізну зброю. Три гармати були такі великі, що їх і двадцятьма волами не зрушити з місця. Жерла гармат пахли порохом.

— Пане витязь,— мовив знову Гергей,— ви не знаєте старого Цецеї з дерев'яною рукою?

— Чому ні, знаю!

— А де він живе?

— Он там, унизу,— відповів солдат, киваючи головою на північ.— На вулиці Святого Яноша.

— Я не знаю тутешніх вулиць.

— Тоді ти, братику, їдь прямо, а там далі вже розпитаєш. Він мешкає у зеленому будиночку. Над дверима висить лук. Там живе зброяр, луки робить.

— Сагітариш?

— Авжеж.

Гергей ще раз глянув на гармати і рушив далі на своєму сірому коні.

Після тривалих розпитувань він знайшов нарешті вулицю Святого Яноша і двоповерховий зелений будиночок, що мав з фасаду п'ять вікон. Три вікна на другому поверсі і два внизу. Парадний вхід був не більший за звичайні кімнатні двері, і над ними висів червоний бляшаний лук.

Цецеї мешкав на другому поверсі. Гергей застав старого пана в домашньому кунтуші, у пантофлях. Старий бив мух хлопавкою з довгою ручкою. Мухи густо обліпили бокові стіни шафи.

— На тобі, собако! — приказував старий і ляскав, наче стріляв з рушниці.

Зачувши кроки, він промовив:

— На світі звіра, сміливішого за муху, не знайдеш! Я б'ю, луплю їх, а вони замість того, щоб рятуватися, сідають мені на бороду. Маєш, собако! — І він змахнув хлопавкою.

— Татуню, рідний! — усміхаючись, привітався Гергей.— Доброго вам ранку!

Старий тільки повернувся на голос.

— Ти ба! Та це ж Гергей, синку! — Цецеї здивовано кліпав очима.— Це ти, моє серденько?

Гергеєві і самому здавалося незбагненним, що він опинився тут, одначе він усе чекав, що його кинуться обнімати, цілувати, як це завжди бувало вдома, в Керестеші.

З сусідньої кімнати вийшла господиня. Вона теж отетеріла, побачивши юнака.

— Звідки ти взявся? — запитала вона.— Яким вітром тебе сюди занесло, синку?

«Колись вона зустрічала мене тепліше»,— майнула в Гергея думка, та, власне, й не думка, а так лише, миттєве відчуття.

— Я приїхав по вас,— відповів Гергей.— Вам треба повернутися в Керестеш.

— Ого! — вирвалося у старого так, наче він хотів цим сказати: «Безглуздішого бути не може!»

— Я бачив турецьке військо,— вів далі Гергей.— Турки готуються захопити Буду.

Господиня теж дивилася на Гергея жалісливо, наче на дурника, що верзе казна-що.

— Ти не зголоднів, моє серденько? — спитала вона, кладучи свою руку йому на плече.— Мабуть, ти не виспався?

Гергей кивнув і замотав головою, кинувши погляд на відчинені двері, потім втупився у шахівницю, що лежала на столі.

— Ти Віцушку чекаєш, еге ж? — мовила жінка, поглядаючи на господаря.— Її, синку, немає вдома. Вона сюди й не приходить. Живе в королеви, тільки зрідка навідується додому. Та й тоді приїздить у кареті з придворним форейтором. Он воно як!

Зачувши сичання з кухні, вона сплеснула руками:

— Ісус-Маріє! У мене молоко моє збігло!

Гергей чекав, що Цецеї продовжить мову про Віцушку, але старий