Спартак - Рафаелло Джованьолі

Цезар знову відчув захоплення цією мужньою людиною. Взявши руку Спартака, він міцно потиснув її і сказав:

— Хай буде так. Якщо ти такий безстрашний, я провіщаю тобі щасливу долю, бо знаю, наскільки сміливість допомагає уникати невдач. Щастя у всіх справах відіграє велику роль, а у воєнних справах змінює своє обличчя дуже швидко. Цього вечора твоя справа близька до повної поразки, та досить втрутитися щасливій долі, і завтра твоя справа може стати зовсім близькою до успіху, до перемоги. А тепер поспішай до Капуї. Я не можу і не повинен перешкодити Метробію йти до консулів, щоб розкрити вашу змову. Ти ж постарайся, якщо фортуна на твоєму боці, попасти до Капуї раніше від гінців Сенату… Прощай.

— Хай сприяють тобі боги, Гай Юлій… і… прощай.

Понтифік і рудіарій потиснули один одному руки і мовчки спустилися безлюдною вулицею до таверни Венери Лібітіни. Цезар розплатився за вино і в супроводі свого раба пішов додому.

Спартак, скликавши своїх товаришів, з гарячковою поспішністю почав давати всім накази: Кріксові — знищити всі сліди змови серед гладіаторів Рима; Арторіксові — мчати в Равенну до Граніка, а сам він з Еномаєм, осідлавши двох найміцніших коней і взявши з собою з скарбниці Спілки пригноблених п'ять талантів, щоб мати змогу купити в дорозі свіжих коней, щодуху помчали через Капенську браму до Капуї.

Цезар, дійшовши додому, дізнався, що Метробій від кількох келихів фалернського вина загорівся ще палкішою любов'ю до вітчизни. Він дуже стурбувався тривалою відсутністю Цезаря і тому прямісінько, як він казав, а за словами воротаря — зигзагами — пішов до консула рятувати республіку.

Цезар довго стояв у глибокій задумі. Потім сказав сам собі:

— Тепер гладіатори і гінці Сенату змагатимуться у швидкості, і як знати, хто прийде першим.

Поміркував ще трохи і додав:

— Як часто від найнезначніших обставин залежать найважливіші події!.. В даному разі все залежить від коня!

Розділ X

ПОВСТАННЯ

Капуя — багата, повна розкошів і розваг столиця Кампаньї, найродючішої і найквітучішої провінції в усій Італії — в період описуваних подій значно втратила свою колишню пишноту. А раніш, до походу Ганнібала в Італію, могла б суперничати з Карфагеном і Римом. Коли Ганнібал переміг римлян біля Требії й Тразіменського озера і завдав їм рішучої поразки при Каннах, Капуя перейшла на бік переможця, який перетворив це чудове місто на базу для наступних воєнних дій. Але невдовзі Ганнібала перемогли римляни, і з його поразкою для Капуї настав занепад. Частину мешканців римляни винищили, частину відправили у вигнання, частину продали в рабство, а місто заселили колоністами з навколишніх місць — городянами та хліборобами, які залишилися вірними Римові у скрутні для нього часи.

З того часу минуло сто тридцять вісім років. Могутня підтримка Сулли, торгівля легіонерів з колоніями до деякої міри відродили багатство Капуї. Маючи близько ста тисяч жителів, оперезана міцними мурами, Капуя була чудовим містом з хорошими вулицями, пишними храмами, багатими базиліками, грандіозними портиками, палацами, термами й амфітеатрами. Своїм зовнішнім виглядом Капуя не тільки суперничала з Римом, але й переважала його. Небо, що завжди сяяло над цим містом ласкавою усмішкою, і чудовий клімат збільшували його чарівність. У цьому відношенні природа не була настільки милостивою до семи горбів, на яких височіло величезне вічне місто Ромула.

20 лютого 680 року, в час, коли сонне у переливчастому вбранні рожевих, білосніжних, червонястих хмаринок повільно сідало за вершинами горбів, на вулицях Капуї панувало звичайне вечірнє пожвавлення. Робітники закінчували свою роботу, крамниці зачинялися.

Городяни, що проходили широкою і гарною Альбанською вулицею, здивовано зупинялись і проводжали очима загін з десяти вершників на чолі з декуріоном, які мчали з боку Аппієвого шляху. Коні були вкриті грязюкою, пилом, змилені, з їхніх ніздрів ішла пара, — все свідчило про те, що вершники дуже поспішали і везли якусь важливу звістку.

— Присягаюся скіпетром Юпітера Тіфатського, — сказав один з громадян своєму супутникові. — Такої гонитви я не бачив з того часу, коли гінці привезли звістку про перемогу Сулли біля храму Діани Тіфатської над консулом Норбаном, прибічником Марія.

— Чи вони не з Рима? — спитав якийсь коваль, скидаючи шкіряного фартуха, який звичайно носили люди цієї професії.

— Мабуть, є якась новина?

— А може, розкрилася наша змова? — страшенно збліднувши, стиха сказав молодий гладіатор своєму товаришеві.

Декуріон з десятьма знесиленими довгою дорогою вершниками проїхав добру половину Альбанської вулиці і звернув на Сеплазьку, де містився будинок префекта Меттія Лібеона, який від імені римлян правив містом.

Тут вершники зупинилися, декуріон скочив з коня, ввійшов у портик і зажадав, щоб його негайно допустили до префекта, бо він має передати йому надзвичайно важливі листи від римського Сенату.

Тим часом навколо вершників стовпилися зацікавлені капуанці. Одні дивувалися тому, до якого жалюгідного стану довела цих людей і їхніх коней довга й поспішна їзда. Інші судачили про ймовірну причину приїзду цієї групи воїнів. Деякі пробували завести розмову з воїнами.

Та всі спроби зацікавлених капуанців ні до чого не привели; із скупих і уривчастих слів, які пощастило витягти з солдатів, вони змогли дізнатися лише про те, що загін прибув з Рима. Це ще дужче збуджувало цікавість натовпу, проте нітрохи не розкривало справи. В цей час кілька рабів поквапливо вийшли з будинку префекта і бігцем попрямували в різних напрямках.

— Ого! — крикнув один з капуанців. — Справа, як видно, важлива!

— Щоб дізнатися про це, — сказав продавець мазей із сусідньої крамниці, товстий, з червоним обличчям чоловік, — щоб про це дізнатися, я охоче дав би десять глечиків моїх найкращих рум'ян.

— Клянуся крилами Іріди, вісниці богів! Я там щось бачу…

— Де, де?

— Та он, на розі Альбанської вулиці…

— Хай захистять нас боги! — вигукнув, бліднучи, торговець мазями. — Та це ж військовий трибун!

— Справді!.. Це — він… Тіт Сервіліан…

— Що це значить?

— Захисти нас, Діана!

На Сеплазькій вулиці скупчувалося все більше людей, і по всій Капуї швидко ширилася тривога.

Саме в той час, коли військовий трибун Тіт Сервіліан увіходив до будинку префекта, вздовж акведука, що подавав до міста воду з сусідніх горбів, швидко йшли, важко дихаючи, два чоловіки, вкриті грязюкою і пилом. Вони були велетенського зросту, по одягові і озброєнню — обидва гладіатори.

Це були Спартак і Еномай. Виїхавши з Риму вночі з 15 на 16 лютого, вони мчали кар'єром, на кожній станції міняючи коней, і швидко доїхали до Свесси-Помеції.