Ініціація - Люко Дашвар

собою гарненьку молоду і дуже вигадливу в сексі дівчину неабияк утішала і вабила. І шляхів до відступу — мільйон. Це ж не він упав перед малою на коліна і заприсягся все для неї зробити, аби тільки була при ньому. Сама нарвалася. Та й шкода її: така зелена, така гарнюня і така вже погублена. Геть пропаде, якщо біля нормального чоловіка не загальмує. А Перегуда — нормальний. Роботящий, до пляшки не прикладається і заощадливий: гроші на вітер не викидає, то й на дівчину багато не витратить. «Які на неї витрати? Та ніяких», — запевнив себе наївно.

І понеслося. Тільки й устигав на Альонку грошики фінькати. У приморському курортному містечку бригада розмістилася у вагончиках при будівництві, а Перегуді з Альонкою довелося винайняти кімнатку в хаті неподалік, потім з’ясувалося, що Альонці конче потрібні новий купальник, джинси і кросівки, спеціальне лезо, щоби волоссячко на різних ділянках тіла голити, сонцезахисні окуляри, курточка на осінь, нова туш для вій, щипці для укладки волосся… І скільки б мотлоху не купувала, список ніяк не скорочувався, бо щодня в Альонки виникали нові потреби. І варто було Перегуді лиш наміритися спитати, нащо те все, завжди випереджала запитання: граціозно скидала одяг, завмирала посеред найманої кімнатки, нахабно дивилася на Перегуду — гола, зваблива.

— Ти ж не жлобяра? — питала насторожено, та все ж відступала на крок, аби встигнути втекти, якщо мужчина раптом вибухне, вхопить її за волосся — та по щоках!

Перегуді і на думку не спадало припинити несподіваний зв’язок банальним мордобоєм, але за три місяці, перерахувавши залишок грошей, які відкладав не перший рік, зрозумів: час закінчувати ту фігню, бо іншим словом їхні стосунки і назвати не наважувався. І справа не тільки в грошах, які Альонка невпинно витягувала з Павла, розплачуючись сексом. Аби ж тільки гроші. Та вже за кілька днів після приїзду до курортного приморського містечка Перегуда з подивом відзначив, що в Альончиній голові вибудувана чітка система світосприйняття, де жінка має тільки сидіти вдома, пестити себе, витрачати на те чоловікові гроші, а йому за це — секс.

— А їсти зварити? — питав.

— Дай гроші, піду і куплю нам поїсти, — відповідала.

— А попрати, поприбирати?

— А тобі важко свою робу в пральну машинку закинути?

— А ти навіщо?

— Щоби любити тебе. Я ж тобі подобаюся? Ти ж хочеш, щоби про мене казали: «У Перегуди крута тьолка». А хіба я крута, коли в мене навіть мобільного немає? І навушників, і… — щоразу поповнювала перелік необхідного, гребла до себе, бідолаха, все, що бачила.

Та і те було не найприкрішим. Спливло не більше місяця, як Альонка стала зникати з найманої хати на цілий день. Поверталася, коли вже вкрай утомлений Перегуда сам встигав зорганізувати таку-сяку вечерю, підсідала, хапала руками їжу з Павлової тарілки, обережно огризалася, коли питав: де була?

— А що? Що я такого зробила? Просто гуляла. Чи мені цілими днями в чотирьох стінах сидіти?

— І як гуляєш? Трахаєшся з усіма підряд? — не відставав.

— Та ти що? Отак ти про мене думаєш? А я не така! Я тільки тебе люблю! Дуже сильно!

Та ті слова давно втратили для Перегуди магічну силу. «Хоч залийся своєю любов’ю. Тільки вже без мене», — вирішив і одного вечора прийшов додому раніше, щоби самому зібрати в одну торбу всі Альончині речі, а як дівча повернеться з гульок, дати торбу в руки і сказати: «Давай уже… Відвали, мала!» Та, на превеликий Перегудин подив, Альонка стирчала вдома: скрутилася на дивані, ридала гірко.

— А чого ти тут? — спитав, не втримався.

— Мені гроші потрібні, — почув звичне.

— А нащо?

— На аборт, — розмазувала по щоках сльози, бідкалася. — От навіщо мені дитина? Не хочу! Ти мене покинеш, а я залишуся з малим на руках. Я знаю! Знаю! Ти давно на мене злишся, тільки не показуєш цього. А я все бачу: скоро виженеш мене, і все, пропаду.

— Не вижену, — видушив.

— Тоді женися на мені, — схлипувала, дивилася на Павла насторожено.

— Як я на тобі женюся? У тебе навіть паспорта немає.

— А я поїду додому і зроблю собі паспорт.

— Давай так зробимо. Народиш дитя, разом до твоїх поїдемо. І паспорта зробиш, і поженимося, — говорив, сам собі не вірив. Куди пнувся? Нащо ту малу до себе прив’язував? Вона ж, крім сексу, більше ні на що не здатна — і лінива, і корислива, і брехлива, і дурна: жодної книжки за все життя, мабуть, не прочитала. І річ не в тім, що не було в неї в анамнезі ані краплі світла! На це Павло не нарікав, та усвідомлював інше: за три місяці життя поряд із ним Альонці й на думку не спало бодай якось змінити своє розгульне, паразитичне, безглузде існування. «Але мою дитину носить», — єдиний аргумент перекреслив усі мордування. Малу обійняв, до себе пригорнув:

— Кінчай уже рюмсати. Тобі тепер не можна.

— А ти мене не покинеш?

— Ніколи.

За місяць після народження малого Валєрчика Альонка зібрала у дві великі торбини не тільки те, що встигла накупити собі на Перегудині гроші, а й усе, що сам Перегуда купував для спільного їхнього життя: постільну білизну, ковдри, посуд. Випатрала Павлову заначку до денця, навіть прихопила улюблену Перегудину бейсболку: чорну, з червоним хижим орлом над широким козирком, — і зникла з курортного містечка, наче ніколи її тут не існувало. Коли ввечері після роботи Павло повернувся до найманої кімнатки, то знайшов лише маля у засцяному підгузку, яке захлиналося від плачу.

— От і здихалися ми сучки, синку, — тільки і сказав тоді без злоби.

3.

Як її забути, ту Альонку? Дикувата зацькована сучка нанесла в Перегудине життя стільки тваринної логіки і хтивості, що, здавалося, до смерті не відмиється, проте і ліки лишила — такого гарного сина народила, довіку тішитиме. Та сьогодні спогади про погублену Валєрчикову матір аж ніяк не додавали Перегуді оптимізму сподіватися, що з часом баржа, про яку він все думав і думав, якось сама розвернеться, а він попливе за своєю течією далі.

— Бо, виходить, холєра, завжди треба вчасно з жінками розбиратися, а біля мене зараз одночасно дві жінки об’явилися. І з бабцею щось мушу вирішувати, і з тою цнотою Тасиною, хай