Вірнопідданий - Генріх Манн

По вулиці біг поліціянт; попереду нього — дівчина, спідниця її маяла, і вона кричала ще здаля:

— Ось він лежить! Солдат стрелив у нього!

Вона підбігла до застреленого, впала навколішки, почала його трясти:

— Вставай! Вставай!

Дівчина зачекала. Ноги його начебто ворухнулися; але він зостався лежати, розкинувши на брукові руки й ноги. Тоді вона закричала: «Карле!» — так пронизливо, що всі здригнулися. Жінки теж закричали, чоловіки кинулися вперед, стискаючи кулаки. Юрба густішала, в проходи між екіпажами, що змушені були зупинитися, протовплювалися все нові й нові люди, а посередині тлуму надсаджувалася з горя дівчина; її розпатлане волосся маяло під вітром, обличчя було мокре від сліз і спотворене криком, якого не було чути: галас юрби заглушав його.

Єдиний поліціянт, розчепіривши руки, намагався відтіснити натовп від чоловіка, що лежав простертий ба землі. Поліціянт марно кричав, наступав людям на ноги і в цілковитій безпорадності оглядався, шукаючи допомоги.

І допомога прийшла. В урядовому будинку відчинилося вікно, з’явилася велика борода і пролунав голос, грізний бас, що, наче віддалений гарматний гуркіт, покривши весь гомін, дійшов до слуху юрби.

— Вульков! — сказав Ядасон. — Нарешті!

— Припинити! — гриміло згори. — Хто дозволяє собі зчиняти галас перед моїм будинком? — І коли стало тихше: — Де вартовий?

Тільки тепер люди побачили, що солдат забився в глиб будки, і лише цівка гвинтівки виглядає з неї.

— Виходь, синку! — наказав бас із вікна. — Ти виконав свій обов’язок. Він змусив тебе до цього. Його величність нагородить тебе за хоробрість. Зрозумів?

Всі зрозуміли його й замовкли, навіть дівчина. Тим голосніше гримів його бас.

— Розходьтеся негайно, бо я накажу стріляти!

За хвилину багато хто вже кинувся навтіки. Купки робітників розпадалися, люди, трохи забарившись, з похнюпленими головами йшли собі геть. Урядовий президент крикнув ще:

— Пашке, збігайте по лікаря!

І зачинив вікно. Але в під’їзді урядового будинку зразу стало шумно. Звідкись з’явилися службовці, які голосно розпоряджалися. З усіх боків збігалися поліціянти, вони розштовхували решту публіки і кричали без будь-якої потреби. Дідеріх і його супутники, які втекли за ріг, побачили потойбіч вулиці кількох членів масонської ложі, що стояли на ганку свого будинку. Від них відокремився доктор Гейтейфель.

— Я лікар, — голосно сказав він і, швидко перейшовши вулицю, нахиливря над застреленим. Він перевернув його, розстебнув йому камізельку і припав вухом до грудей. Цієї миті все стихло, навіть поліціянти перестали кричати. Дівчина стояла поряд, нахилившися вперед, втягнувши голову в плечі, ніби чекаючи удару, і притискала кулак до серця, немовби це і було те серце, яке мало спинитися.

Доктор Гейтейфель підвівся і сказав:

— Він мертвий.

У той самий час він помітив дівчину, яка захиталася, і простяг руку, щоб підтримати її. Та вона не впала. Вона глянула на обличчя мертвого і мовила тільки: «Карл». — І ще тихше: «Карл». — Доктор Гейтейфель подививсь навколо і запитав:

— Що робити з дівчиною?

Ядасон ступив уперед.

— Асесор доктор Ядасон з прокуратури, — відрекомендувався він. — Дівчина підлягає арештові. Її коханець провокував вартового, отже, можна підозрівати, що і вона брала участь у діянні, що підпадає під покарання. Ми розслідуємо це.

Він дав знак, і двоє поліціянтів уже схопили дівчину. Доктор Гейтейфель підвищив голос:

— Пане асесоре, я заявляю вам як лікар, що стан дівчини не припускає арешту.

Хтось сказав:

— Арештуйте й мерця.

Але Ядасон заверещав:

— Пане фабриканте Лауере, прошу не критикувати моїх службових розпоряджень!

Тим часом Дідеріх виказав надзвичайне хвилювання.

— … Ах!.. Ще ж бо!.. — Він був дуже блідий; він почав, затинаючись: — Панове… Панове, я можу… Я знаю цих людей: так, так, і цього чоловіка, і дівчину. Моє ім’я доктор Геслінг. Обоє до сьогоднішнього дня працювали на моїй фабриці. Я мусив звільнити їх за публічне порушення моралі.

— Ага! — вигукнув Ядасон.

Пастор Цілліх заворушився.

— Справді, це перст божий, — сказав він.

Обличчя фабриканта Лауера із сивою козлячою борідкою почервоніло, його присадкувата фігура затрусилася від гніву.

— Про божий перст можна ще сперечатися. Безперечна ж, докторе Геслінгу, лише та обставина, що цей чоловік втратив самовладання тому, що був засмучений своїм звільненням. У нього була дружина, може, були діти.

— Вони зовсім не були повінчані, — сказав Дідеріх, у свою чергу обурений. — Він сам мені в цьому признався.

— Яка різниця? — спитав Лауер.

Тут пастор підняв руки:

— Невже ми дійшли вже до того, — вигукнув він, — що для нас немає різниці, чи дотримується моральний закон господа, чи ні?

Лауер вважав за недоречне провадити на вулиці дебати про моральні закони, та ще й тоді, коли влада щойно схвалила тут убивство людини; він звернувся до дівчини і запропонував їй роботу на своїй фабриці. Тим часом під’їхала карета швидкої допомоги; тіло підняли з землі. Але коли ноші зрушили з місця, дівчина раптом отямилася від своєї заціпенілості і раніше, ніж встигли її затримати, кинулася на ноші з такою силою, що вони вислизнули з рук санітарів, і вона разом з мерцем, ухопившися за нього і пронизливо кричачи, покотилася бруком. Насилу її відірвали від мерця і посадовили на. візника. Помічник лікаря, який супроводив карету, поїхав з нею.

До фабриканта Лауера, що збирався піти з Гейтейфелем та іншими масонами, з погрозливим виглядом підійшов Ядасон.

— Одну хвилину, дуже прошу. Ви щойно заявили: «Тільки що влада схвалила тут», — я беру всіх інших за свідків,