Вірнопідданий - Генріх Манн

— Шановний пане бургомістре, я б хотів запобігти всяким непорозумінням. Тому дозволю собі повторити, що я безумовно дотримуюся ліберальних поглядів.

Доктор Шеффельвейс нашвидку запевнив його, що переконаний в цьому, як і в своїх власних ліберальних поглядах. Дами вже кликали його, і Дідеріх вийшов з полегкістю на серці.

Ядасон чекав на нього, посміхаючись.

— Злякалися? Киньте! З нашим головою міста себе не скомпрометуєш, він завжди, як господь бог, — тягне руку за тим, хто сильніший. Сьогодні я хотів тільки встановити, як далеко посунулися його стосунки з фон Вульковом. Справа стоїть непогано, ми можемо вже на що-небудь зважитися.

— Будь ласка, не забувайте, — стримано сказав Дідеріх, — що я корінний міщанин Неціга і, звичайно, також ліберал.

Ядасон скоса глянув на нього.

— «Нова Тевтонія»? спитав він. І коли Дідеріх з подивом обернувся: — Як поживає мій старий друг Вібель?

— Ви знаєте його? Він був моїм лейб-буршем!

— Чи знаю я його? Ми з ним пуд солі з’їли!

Дідеріх схопив руку, яку простягнув йому Ядасон; вони міцно потисли один одному правиці.

— Он воно як?

— Авжеж, так!

І, взявшися під руки, вони пішли обідати до магістратського погрібця.

Там було безлюдно й напівтемно, для них засвітили газ, і, чекаючи на суп, вони почали перебирати спільних товаришів. Товстун Деліч! Дідеріх з точністю свідка розповів про його трагічну смерть. Першу склянку рауенталера вони мовчки присвятили його пам’яті. Виявилося, що Ядасон також спостерігав лютневі заворушення і тоді ж пройнявся повагою до влади, як і Дідеріх.

— Його величність показав таку мужність, — мовив асесор, — що не одному аж дух зайняло. Не раз я, далебі, гадав… — Він запнувся; вони з дрожем подивилися один одному в очі. Щоб позбутися жахливої думки, вони піднесли склянки.

— Дозволю собі… — сказав Ядасон.

— І за ваше, — підхопив Дідеріх.

А Ядасон:

— За дорогоцінне здоров’я ваших родичів!

А Дідеріх:

— Буду щасливий розповісти про це вдома.

Потім Ядасон, не звертаючи уваги на те, що його обід холоне, взявся докладно оцінювати кайзерів характер. Філістери, критикани і євреї можуть ганьбити його, скільки хочуть, але наш блискучий молодий кайзер — найіндивідуальніша особа, людина пориву і надзвичайно оригінальний мислитель. Дідеріх згадав, що він уже мав нагоду висловити те ж саме, і задоволено кивнув головою. Він сказав собі, що зовнішній вигляд часом оманний і що. Істинно німецький напрям думок не обов’язково залежить від величини вух. Вони випили за щасливий кінець боротьби, за трон і вівтар, за перемогу над крамолою в усіх її формах і виявах.

Таким чином розмова знов торкнулася становища в Нецігу. Вони обидва вважали, що повий націоналістичний дух, який слід було б запровадити в. місті, не потребує ніякої програми, крім імені його величності. Політичні партії, як сказав сам кайзер, — це старий мотлох. «Я знаю тільки дві партії: ту, яка за мене, і ту, яка проти мене», — сказав він, і так воно є. В Нецігу, на жаль, переважає ще та партія, яка проти нього, але становище скоро зміниться, за допомогою — Дідеріх щодо цього не мав сумніву — Товариства воїнів. Ядасон, який не був його членом, узявся, проте, познайомити Дідеріха з керівними особами Товариства. Насамперед з пастором Цілліхом, Ядасоновим товаришем по корпорації, справжнім німцем. Вони підуть до нього відразу ж по обіді. Вони випили за його здоров’я. Дідеріх випив також за здоров’я капітана, того самого, який із суворого начальника став його найкращим другом.

— Рік військової служби — це все ж таки той рік, що його я менш за все хотів би викреслити з мого життя.

І зразу, вже дуже розчервонілий, вигукнув:

— І ці демократи хочуть спаплюжити нам такі високі спогади!

Старий Бук! Зненацька Дідеріха охопила лють, він замурмотів:

— Ця людина хоче перешкодити нашій вірній службі, він каже, що ми — раби! Бо він колись брав участь у революції…

— Та це й неправда, — сказав Ядасон.

— За це і всіх нас треба скарати на смерть? Шкода, що вони йому голови не відтяли!.. Од Гогенцоллернів, бачте, мало пуття…

— Йому — безперечно, — сказав Ядасон і випив добрий ковток.

— Але я заявляю, — вигукнув Дідеріх, крутячи білками, — що я слухав цю блюзнірську маячню тільки для того, щоб пересвідчитися, якого він тіста книш. Я беру вас за свідка, пане асесоре! Якщо старий інтриган будь-коли посміє твердити, ніби я його друг і схвалював його мерзенні образи на адресу величності, я беру вас за свідка, що я вже сьогодні протестував проти цього.

Піт виступив у нього на лобі, коли він згадав про будівельну інспекцію і про допомогу, яку обіцяв йому подати старий Бук у цій справі… Зненацька він жбурнув на стіл маленьку, майже квадратову книжечку і зайшовся глумливим сміхом.

— Він ще й вірші пише!

Ядасон перегорнув кілька сторінок. «Спортивні пісні», «З полону», «Слава республіці!» і «Лежав край ставу хлопчик, і я його жалів…». О, це правда, всі вони жалюгідні. Піклування про каторжників і розхитування підвалин. Сентиментальний бунт. Підозрілі погляди і м’якотілість. Ми, дякувати богові, не такі.

— Будемо сподіватися, — сказав Дідеріх. — Корпорація навчила нас мужності та ідеалізму, цього досить, обійдемось і без віршування.

— «Геть вогні свічок вівтарних!»-декламував Ядасон. — «Це саме для мого друга Цілліха. До речі, він уже, напевно, встиг подрімати після обіду, ми можемо рушати.

Вони застали пастора за кавою. Він хотів одразу ж вислати з кімнати дружину і дочку, але Ядасон галантно затримав господиню і спробував поцілувати руку й панночці, однак та обернулася до нього спиною. Дідеріх, який був у вельми піднесеному настрої, став наполегливо