Кава з кардамоном - Іоанна Ягелло
Адам, який сидів, ледь розтуливши рота й поклавши на коліна товстелезну книжку, був старшою версією Кая. Зовнішністю він нагадував скандинава, проте, на щастя, враження від світлої шкіри й сталевого блиску очей пом’якшувалося розсіяним виразом обличчя, завжди ледь скуйовдженою чуприною, розхристаною сорочкою й дірками, які невідомо, яким чином, з’являлися навіть у новісіньких шкарпетках. От і зараз він зняв черевики, і один палець задиркувато визирав на світ божий, наче глузуючи з елегантного вбрання. Була субота, і Адам, який на щодень примушував себе надягати незручний костюм, звик після роботи ходити в потертих джинсах та одній зі своїх прикольних футболок, які він завзято колекціонував. Зазвичай на них видніли написи на зразок: «Це пиво так зміцнило мої м’язи» або «Робота не заєць, до лісу не втече».
Після роботи й власне у вихідні. Але не сьогодні. Сьогодні Адам, зітхнувши, знову нап’яв на себе костюма, мама натягла якусь допотопну спідницю до півлитки, а Лінці довелося відмовитися від джинсів. На дівчині була спідничка до колін із зеленого атласу в маленькі трояндочки, напівпрозорі зелені колготки, чорні туфельки й топ під колір трояндочок. Дивно, та хоча вона не могла сказати, що це її стиль, Лінка знала, що виглядає чудово. І точно вбрана відповідно до такої події, як перше причастя. До того ж, усі ці речі купила їй мама! Просто пішла до крамниці, вибрала й купила! І це була одна з найбільших несподіванок, які досі трапилися в Лінчиному житті. Ішлося не лише про те, що мама вгадала з розмірами й навіть не вибрала щось відстійне, а в тому, що вона подумала про те, що це пригодиться під час поїздки до Кракова, так вдало все організувала й навіть не пошкодувала грошей, як раніше… Може, на Лінку чекала якась нова ера? Ера нормальної мами?
Лінка замріялася й непомітно сама заснула. Голова опустилася на складаний столик, де, на щастя, лежала купа кольорових журналів і зайвих у теплому купе светрів. Кучеряве волосся, як завжди жило власним життям і зараз утворювало щось на зразок даху із живих рослин над Лінчиною головою. Із напіврозтулених вуст, укритих блиском зі смаком коли, виривалося легеньке похропування. Одна нога уві сні звільнилася від взуття і тепер кокетливо спиралася на сидіння навпроти, друга слухняно застигла в шкіряній туфельці. За півтори години вони мали бути в Кракові.
II
Лінка ніколи не бачила Марчика. Цей її, умовно кажучи, дуже далекий родич, зараз стояв перед дзеркалом, приміряючи костюмчик і сорочку для завтрашньої урочистості. Узагалі Лінка гадки не мала, якого лиха всі вирядилися вже в суботу, якщо причастя мало бути в неділю. Мабуть, аби якомога швидше поплямити святковий одяг. Сама вона відразу з полегкістю переодяглася у звичні джинси. Бо у своєму рожевому топі Лінка навіть каву в потязі пити боялася, їй здавалося, що зараз щось станеться, і вона виллє напій на себе. Марчик вочевидь не давав собі ради із сорочкою, але дорослі анітрохи не переймалися.
Коли вони вийшли на головному вокзалі й опинилися в обіймах бабці, яка на них чекала, їх відразу поінформували про батьків Марка, наче прибулим до повного щастя тільки цього й бракувало. Лінка насилу могла втямити, хто кому ким доводиться, та здається, вона й Марчик мали спільного прапрадіда. Хоча дядько Леон і тітка Магда й доводилися бабці родичами, вона себе з ними зовсім не пов’язувала, висловившись про обох досить лаконічно: «Дядько Леон — пияк, тітка Магда — віддана дружина й мати». Незабаром виявилося, що ця фраза чудово окреслювала ситуацію.
Зараз Марчик стояв сам перед тьмяним дзеркалом, сумовито позираючи на свій святковий костюм. Лінка допомогла хлопчикові позастібати неслухняні ґудзики. Краєм ока вона стежила за тим, що відбувається в їдальні. Дядько Леон досить настирливо пропонував Адамові випити чергову чарку горілки, але вітчим явно опирався. У пелені сигаретного диму видніла постать тітки Магди, яка марно подавала чоловікові якісь знаки, котрі мали переконати його, що наступна чарка горілки точно буде зайвою. На ці розпачливі дружинині жести дядько Леон лише рукою махав, мов відганяючи набридливу муху, і вихиляв нову чарку, а тоді ще одну, цокаючись у повітрі з порожньою чаркою Адама, який продовжував сидіти непорушно і явно ніяковів у цій ситуації. Лінка відразу це помітила. Тітка Магда скрушно зітхала, і зводила почервонілі очі до неба, немовби сподіваючись звідти порятунку, а тоді, не знаючи, до чого прикласти свої метушливі руки, хапалася мити підлогу або підсовувала чоловікові й гостям чергові кулінарні шедеври: фаршировану печерицями курячу грудку, пікантні стегенця й покраяну запечену полядвицю.
Атмосфера була напружена. Адам і мама сиділи за столом, бо так годилося. Невдовзі почали дивитися якусь дурнувату комедію по телевізору, бо, як воно зазвичай під час таких родинних збіговиськ буває, телека ніхто й не думав вимикати. Кай нудьгував, а Лінці здавалося, що вона от-от задихнеться. Вона ненавиділа тютюновий дим, який снувався скрізь сивими пасмами. Був щойно полудень, але їй здавалося, що вони перебувають на якійсь родинній урочистості, яка затягнулася до пізньої ночі. Лінці забаглося вийти на свіже повітря. Вона спробувала вислизнути непомічена, але Кай, як завжди, був насторожі.
— Куди ти йдеш? — глянув він на сестру своїми блакитними оченятами.
— Вийду, прогулятися хочу.
— І я, будь ласочка, і я!
Ну, що ти тут скажеш. Малий уже одягав черевики й знімав з вішалки курточку. Лінка й сама розуміла, що Каєві це піде лише на користь. Тютюновий дим і сморід перегару точно не були чимось підходящим для шестирічного малюка. Вийшли по-англійському, ніхто й не помітив.
III
Карти в Лінки не було, та вона записала собі тітчину адресу в мобільному. У будь-якому випадку можна буде запитати в таксиста чи когось із перехожих. Вирішила йти просто вперед, нікуди не звертаючи. Тітка, на жаль, не мешкала в центрі, інакше можна було піти на Ринок, подивитися на квітникарок, погодувати голубів. Вона пригадувала, як у дитинстві гуляла ринковою площею з бабусею, завжди за усталеним маршрутом. Костьол. Голуби. Потім кав’ярня. Іноді Планти,
