Загадковий нічний інцидент із собакою - Марк Геддон

1. На полі 19 корів, 15 з яких — чорно-білі, а 4 — біло-коричневі.

2. Вдалині стоїть село, у якому є принаймні 31 будинок і церква з квадратною вежею без шпиля.

3. У полі є борозни, а це означає, що за часів середньовіччя тут було поле з тим, що зветься «борозни й розори», і люди, які жили в тому селі, мали окремі ділянки для рільництва.

4. Біля загорожі лежить старий пластиковий пакет з магазину «Асда», зіжмакана бляшанка з-під кока-коли, на якій сидить слимак, і довгий шматок оранжевої мотузки.

5. Північно-східний кут поля — найвищий, а південно-західний — найнижчий (у мене був компас, оскільки ми їхали на відпочинок, а я, перебуваючи у Франції, хотів знати, де Свіндон), а поле трохи вигинається вниз уздовж уявної лінії між цими двома кутами, тож північно-західний і південно-східний кути були трохи нижче від того місця, де вони могли би бути, якби поле було рівною похиленою площиною.

6. Я бачу три різні види трави, серед якої ростуть квіти двох різних кольорів.

7. Більшість корів обернені мордами до вершини пагорба.

У списку речей, які я помітив, був іще 31 пункт, але Шивон сказала, що мені не обов’язково їх усі наводити. А це означає, що я дуже втомлююсь, коли перебуваю в новому місці, оскільки я бачу всі ці речі, і якщо потім мене спитають, який вигляд мали ті корови, то я запитаю, яка з них, і зможу намалювати їх просто вдома, і сказати, яка з корів мала саме такі плями.

А також я збагнув, що збрехав у Розділі 13, оскільки сказав: «Я не вмію розповідати жарти», а я насправді знаю 3 жарти, які можу розповісти й зрозуміти, і в одному з них ідеться про корову. Шивон сказала, що мені не треба повертатися назад і виправляти те, що я вже написав у Розділі 13, оскільки це неважливо й то була не брехня, якщо зараз я надам «уточнення».

Ось цей жарт.

У потягу їдуть 3 чоловіки. Один із них — економіст, другий — логік і третій — математик. Вони щойно перетнули кордон із Шотландією (я не знаю, чому вони їхали в Шотландію), і з вікна потяга побачили коричневу корову, яка стояла в полі (корова стояла паралельно до потяга).

— Дивіться, у Шотландії коричневі корови! — сказав економіст.

— Ні, у Шотландії є корови, щонайменше одна з яких коричнева, — мовив логік.

— Ні, у Шотландії є принаймні одна корова, коричнева з одного боку.

І це смішно, оскільки економісти — несправжні вчені, логіки мають чіткіше мислення, але математики — найкращі.

І оскільки я все бачу, то, коли перебуваю в новому місці, моя голова стає схожа на комп’ютер, який одночасно виконує забагато завдань, центральний процесор перевантажено, і не лишається місця для думок про інші речі. І коли я в новому місці й навколо мене багато людей, це навіть важче, тому що люди не схожі на корів, квіти й траву, вони можуть говорити до тебе й здатні до несподіваних вчинків, тож треба звертати увагу на всі речі в новому місці, а також треба вміти передбачати речі, які можуть статися. Часом, коли я знаходжуся в новому місці й навколо мене багато людей, відбувається щось схоже на перебій в роботі комп’ютера, і мені доводиться заплющувати очі, затуляти вуха руками й стогнати, а це діє наче натискання клавіш CTRL + ALT + DEL, коли всі програми припиняють роботу, комп’ютер вимикається й перезавантажується, аби я знову зміг згадати, що я роблю й куди мені треба йти.

Саме тому я такий вправний у шахах, математиці й логіці, оскільки більшість людей просто сліпі й вони не бачать багатьох речей, а в їхніх головах є велика кількість вільного простору, який вони заповнюють недоладними або дурними речами на кшталт «Боюся, я не вимкнув газ на плиті».

У моєму наборі іграшкової залізниці була маленька будівля з двома кімнатами й коридором між ними, і в одній із них містилися каси, де купляють квитки, а в другій — зала очікування, де чекають на потяги.

Але вокзал у Свіндоні був не таким. Там був тунель зі сходинками, а також магазин, кафе й зала очікування, ось такі:

Але це не дуже точна карта вокзалу, оскільки мені було страшно, я не дуже добре помічав усі речі, і це те, що я зумів запам’ятати, тож це «наближена модель».

І я почувався так, наче стою на високій кручі й віє дуже сильний вітер, оскільки мені запаморочилося й стало зле, бо тунелем проходило багато людей і там було дуже лунко, але йти можна було лише в один бік, тобто тунелем, а там пахло туалетом і сигаретами. Тож я притулився до стіни й ухопився за край вивіски, на якій було написано: «До відома відвідувачів, яким потрібен доступ до автостоянки: будь ласка, скористуйтеся телефоном навпроти, праворуч від кас», аби не впасти та не стати на землю навколішки. І мені захотілося піти додому, але я боявся йти додому і спробував подумки скласти план того, що мені слід