Жінка у білому - Вилки Коллінз
Я був перший, хто відповів йому. Моя лінія була мені цілком ясна. В тому й полягає краса юриспруденції, що вона може піддати сумніву будь-яку заяву будь-якої людини, хоч би за яких обставин і хоч би в якій формі вона була зроблена. Коли б мені офіційно запропонували порушити справу проти сера Персіваля Глайда на підставі його власної заяви, я зробив би це без будь-яких сумнівів. Але обов'язок мій полягав не в цьому — за даних обставин я мав бути строго безстороннім. Я повинен був зважити щойно вислухане нами пояснення, враховуючи високе суспільне становище та бездоганну репутацію джентльмена, який дав нам це пояснення. Я повинен був чесно вирішити, чи обставини, як їх висвітлив сер Персіваль, за нього, чи проти нього. Особисто я був глибоко переконаний, що вони неспростовно за нього, і відповідно до цього переконання заявив, що, на мою думку, його пояснення цілком задовільне й не викликає заперечень.
Міс Голкомб, пильно подивившись на мене, сказала від себе кілька слів у тому ж дусі, але якось невпевнено, що здалося мені не зовсім доречним і виправданим. Я не можу з певністю сказати, завважив це сер Персіваль чи ні. Гадаю, що завважив, бо він знов вернувся до теми нашої розмови, хоча з повним правом міг уже облишити її.
— Коли б я викладав усі ці факти лише перед містером Гілмором, — сказав він, — я вважав би за недоречне й згадувати надалі про цей прикрий випадок. Від містера Гілмора, як від джентльмена, я можу сподіватись, що він повірить мені на слово, тож, коли він віддав мені належне, на цьому б і закінчити всяке обговорення цієї теми. Але я не можу повестися так само з дамою і вважаю своїм обов'язком зробити для неї те, чого не зробив би для жодного чоловіка: дати їй докази, що підтвердять істинність моїх слів. Вам не випадає просити в мене таких доказів, міс Голкомб, тож мій обов'язок щодо вас і особливо щодо міс Ферлі — самому дати їх. Дуже прошу вас негайно написати місіс Катерік, матері тієї нещасної жінки, й попросити її підтвердити пояснення, яке я вам щойно дав.
Я побачив, що міс Голкомб перемінилась на обличчі, начебто зніяковіла. Пропозиція сера Персіваля, хоч як люб'язно він її висловив, здалася їй, напевне, як і мені, вельми тонким натяком, що він відчув вагання в її словах кілька хвилин тому.
— Сподіваюсь, сер Персіваль, ви не настільки несправедливі до мене, щоб запідозрити мене в недовірі до вас? — швидко мовила вона.
— Звісно, ні, міс Голкомб. Я запропонував вам це зробити лише на знак моєї поваги до вас. Чи пробачите ви мені таку впертість, коли я все ж наполягатиму на своєму?
Сказавши це, він підійшов до письмового стола, приставив до нього стільця й висунув шухляду з письмовим приладдям.
— Прошу вас, зробіть мені таку ласку, — сказав він, — напишіть коротеньку записку. Це забере у вас лише кілька хвилин. Поставте місіс Катерік тільки два запитання. Перше: чи її дочку віддано до будинку для божевільних з її відома і згоди? І друге: чи заслуговувала її вдячності моя участь у цій справі? У містера Гілмора не лишилось сумнівів щодо цього прикрого питання, у вас — теж, але благаю вас, заспокойте мої власні сумніви й напишіть цидулку!
— Ви змушуєте мене поступитись вашому проханню, сер Персіваль, хоч я воліла б відмовити вам. — Із цими словами міс Голкомб підвелася із свого місця й підійшла до письмового стола.
Сер Персіваль із словами подяки подав їй перо і відійшов до каміна. На килимку перед каміном лежала маленька левретка міс Ферлі. Він простяг до собачки руку й добродушно поманив її.
— Іди сюди, Ніно, — сказав він. — Адже ми з тобою пам'ятаємо одне одного, чи не так?
Собачка, боягузлива і вередлива, якими бувають ці пещені улюбленці, зиркнула на нього, відсахнулась від простягненої руки, заскавучала, затрусилась і сховалась під диваном. Хто б міг подумати, що така дрібничка, як прийом, показаний йому собачкою, може вивести його з рівноваги, одначе я спостеріг, що сер Персіваль зараз же швидко відійшов до вікна. Може, іноді він буває дратівливий. Що ж, я можу йому поспівчувати. Я теж буваю іноді дратівливий.
Міс Голкомб недовго писала записку. Дописавши, вона підвелась і подала списаний аркуш серові Персівалю. Він уклонився, взяв записку, тут-таки, не читаючи, склав її, запечатав, надписав адресу й мовчки повернув їй. Це було зроблено з великою чемністю й гідністю — нічого подібного я в житті не бачив!
— Ви наполягаєте, щоб я відіслала листа, сер Персіваль? — спитала міс Голкомб.
— Благаю вас це зробити, — відказав він. — А тепер, коли записку написано й запечатано, дозвольте поставити одне чи два останні запитання стосовно тієї нещасної жінки, про яку мова. Я прочитав повідомлення, що його містер Гілмор люб'язно послав моєму повірникові; там описано обставини, за яких була з'ясована особа автора анонімного листа. Але є подробиці, не згадані в тій заяві. Чи бачилась Анна Катерік із міс Ферлі?
— Звісно, ні, — відказала міс Голкомб.
— Аз вами?
— Ні.
— Отже, вона не бачила нікого з домашніх, крім такого собі містера Гартрайта, що випадково здибав її на тутешньому цвинтарі?
— Більш нікого.
— Містер Гартрайт перебував у Ліммеріджі, здається, як учитель малювання? Він член одного з художніх товариств?
— Гадаю, що так, — відповіла міс Голкомб.
Він помовчав хвилину, ніби обдумуючи у відповідь, а тоді додав:
— Ви дізналися, де жила Анна Катерік, коли була в цьому краї?
— Так. На фермі, яка називається Тоддів Кут.
— Знайти її — наш спільний обов'язок щодо бідолашної, — вів далі сер Персіваль. — Може, вона зронила на фермі якесь слово, що допоможе нам у розшуках. При нагоді я прогуляюсь туди й розпитаю Тоддів. А тим часом, оскільки мені самому нелегко було б говорити на цю болісну тему з
