Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Я почала з матері, яку я застала такою пригніченою, що цим ви вже частково помстилися за прикрощі, що спіткали вас із її вини з боку вашої прекрасної недоторки. Усе вдалось якнайкраще. Турбувало мене тільки одне: як би пані де Воланж не скористалася цією хвилиною, аби здобути довіру дочки, що було б дуже легко, коли б вона заговорила з нею лагідно й доброзичливо і надала розумним порадам вигляду й тону вибачної ніжності. На щастя, вона озброїлася суворістю і, врешті-решт, повелася так невдало, що я могла тільки радіти. Щоправда, вона ледве не порушила всіх наших планів, вирішивши спершу повернути свою дочку назад у монастир, але я відвела удар і порадила тільки пригрозити цим у тому разі, якщо Дансені продовжуватиме свої переслідування; це змусить обох закоханих бути обережними, що, на мою думку, необхідно для успіху.
Потім я прийшла до дочки. Ви б не повірили, як вона погарнішала від горя! Хоч як би мало було їй властиве кокетування, ручаюся вам, – вона буде частенько удаватися до сліз. Але цього разу сльози були найщиріші. Уражена цією новою чарівністю, якої я за нею не знала і яку тепер спостерігала із задоволенням, я спершу давала їй лише невдалі поради, що скоріше посилювали страждання, аніж полегшували їх, і таким чином довела її до повної знемоги. Вона вже не плакала, і я навіть побоювалася судом. Я порадила їй лягти, і вона погодилась. Я почала доглядати за нею разом із покоївкою. З ранку вона не одягалась і не причісувалась, і незабаром її розпатлане волосся розсипалося по абсолютно голих плечах і грудях. Я поцілувала її, вона впала в мої обійми, і сльози полилися знову самі собою. Боже, яка вона була гарна! Ах, якщо Магдалина[37] була схожа на неї, вона мала бути небезпечнішою в покаянні, ніж у гріху.
Коли засмучена красуня опинилась у ліжку, я почала втішати її вже по-справжньому. Спершу я заспокоїла її щодо повернення в монастир. Я заронила в неї надію на таємні побачення з Дансені. Всівшись на край ліжка, я сказала: «А що якби він був тут!», потім, вишиваючи той же узор, відволікала її то одним, то іншим і, врешті-решт, домоглася того, що вона забула про своє горе. Ми розлучилися б цілком задоволені одна одною, якби вона не попросила мене передати Дансені листа, на що я наполегливо не погоджувалась. І ось із яких міркувань – вважаю, ви їх схвалите.
Передусім це скомпрометувало б мене в очах Дансені, і якщо це був єдиний аргумент, який я могла навести малій, то для вас у мене є ще чимало інших. Хіба я не ризикувала б плодами всіх своїх зусиль, якби з самого початку дала нашим молодим людям такий легкий спосіб пом’якшувати їх страждання? Крім того, я була б не проти змусити їх втрутити в цю пригоду кого-небудь із слуг, бо якщо вона, як я сподіваюся, добіжить жаданого завершення, треба, щоб про неї дізналися негайно ж після заміжжя, адже немає вірнішого способу її розголосити. Якщо ж яким-небудь дивом слуги мовчатимуть, заговоримо ми з вами, а для нас найзручніше буде віднести розголос за їх рахунок.
Тому вам слід сьогодні ж подати цю думку Дансені, а оскільки я не впевнена в покоївці малої Воланж – вона й сама, здається, тій не довіряє, – вкажіть йому на мою віддану Віктуар. Я вже постараюся, щоб вона погодилася. Думка ця мені тим більше до душі, що відкриття їй їхньої таємниці виявиться вигідним тільки нам, а зовсім не їм, бо я ще не закінчила своєї розповіді.
Наполегливо відмовляючись узяти від малої листа, я ввесь час побоювалася, що вона попросить мене відправити його міською поштою, в чому я ніяк не могла б їй відмовити. На щастя, чи то з розгубленості своєї, чи то з непоінформованості, а може, й тому, що лист їй був не такий важливий, як відповідь, якої таким же шляхом вона отримати не змогла б, але вона про це не заговорила. Та для того, щоб це взагалі не спало їй на думку і в усякому разі, для того, щоб шлях цей був для неї закритий, я негайно ж прийняла рішення і, повернувшись до матері, переконала її на деякий час одвезти дочку в село. Куди ж? Серце у вас не забилося від радості? До вашої тітоньки, до старенької Розмонд. Вона має сьогодні ж попередити її про це. Таким чином, ви отримуєте право повернутися до своєї святенниці: тепер уже вона не може посилатися на скандальність перебування з вами вдвох, і завдяки моїм турботам пані де Воланж сама виправить зло, яке вона вам заподіяла.
Тільки слухайтеся мене й не будьте зануреними у свої справи настільки, щоб викинути з голови мою: пам’ятайте, що я в ній зацікавлена.
Я хочу, щоб ви стали посередником між молодими людьми та їх порадником. Повідомте Дансені про майбутній від’їзд і запропонуйте йому свої послуги. Єдине утруднення вбачайте в тому, як передати до рук красуні довірчу грамоту, але негайно ж відведіть цю перешкоду, вказавши на мою покоївку. Немає сумніву, що він погодиться, і в нагороду за свій клопіт ви отримаєте довіру недосвідченого серця, що завжди цікаво. Бідолашка! Як вона почервоніє, передаючи вам свого першого листа! По правді кажучи, роль повірниці, проти якої є стільки забобонів, мені уявляється чарівною розвагою, коли взагалі займаєшся іншими, як це й буде саме тепер. Розв’язка цієї інтриги залежатиме від ваших старань. Ви маєте зміркувати, який момент виявиться найбільш відповідним для того, щоб з’єднати всіх дійових осіб. Життя в селі дає до того тисячі можливостей, і вже, напевно, Дансені готовий буде з’явитися там за першим же вашим сигналом. Ніч, перевдягання, вікно… та хіба мало що ще? Але знайте, що, коли дівчинка повернеться звідти такою ж, якою туди вирушила, винуватцем я вважатиму вас. Якщо ви вважатимете, що вона потребує якого-небудь заохочення з мого боку, повідомте мені. Щоправда, я дала їй достатньо хороший урок, як небезпечно зберігати листи, і зараз просто не наважуся писати їй, але я, як і раніше, маю намір зробити її своєю ученицею.
Здається, я забула розповісти вам, що свої підозри стосовно того, хто видав листування, вона спрямувала спершу на покоївку, я ж відвела їх на сповідника. Таким чином, одним пострілом убито двох
