Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний
КОЛЯ (вилазячи, лукаво): Давай-давай… Може, в бабці гості будуть… Диви, ще й зміняєш хліб на щось солодше…
Сергій робить вигляд, що не чує. Зістрибує, прямує в бічну вуличку.
А Коля скидає куртку і прямує на бережок.
ПЕТРО: Ти що? Загоряти будеш?
КОЛЯ: А що? (стяга білу натільну сорочку) Це ж не став-охолоджувач АЕС (іронічно киває в бік Сергія), то там тільки командири екіпажів загоряють… (зриває ромашку)
Петро на БРДМі повертає «стрілялку» в похідне положення. Стоячи на весь зріст, струшує, розправляючи, довгий брезентовий мішок — натягати його на загострені списи-дротики…
На бережку Коля в ідилічній обстановці ворожить, общипуючи пелюстки ромашки…
Тиша, спокій… Заслужений відпочинок після роботи.
КОЛЯ: Любить — не любить…
З вулички прожогом вилітає Сергій.
СЕРГІЙ (кричить на бігу, дозиметричний прилад притримує рукою, хліб — в другій): ПА-МАШИ-И-ИНАМ!
КОЛЯ (не може відірватись від захоплюючого заняття, повільно повертає голову до Сергія — а погляд приклеєним до пелюстків,) Чого? Я тут якраз про тебе виясняю… До серця пригорне…
СЕРГІЙ: Заводь! (Петрові) Кидай! Потім зачохлимо!..
Пелюстки летять за вітром…
КОЛЯ (мчить до броника — голий до пояса, куртка, біла сорочка в руці):…до біса пошле… (два стрибки — і він вже в люкові)
ПЕТРО (залазить в люк, до Сергія, що підбігає): Викиди? (швидко щезає)
БРДМ смикається, — заревівши, стартує, — Сергій на броні, його кидає назад, — хапається за скобу на башті, встрибує у командирський люк…
Броник мчить провулком — повз двір бабусі Оксани…
…В пилюці перед хвірткою валяється покинутий телевізор…
КОЛЯ (похмуро): Викиди…
В кінці провулку втікає, піднімаючи хвіст куряви, автомобіль «Жигулі» з трубами згорнутих килимів, що стирчать з вікон задніх дверей. Хвіртки дворів у провулку розкриті навстіж, ще недавно затишне сільце — загиджене й пусте…
«Жигулі» вивертають з провулка на вуличку. За легковиком-авто націлено мчиться катер БРДМа, на нерівностях потужно погойдуючись з носа на корму… На піщаному ґрунті сільської вулички «Жигулі» пробуксовують, — відстань скорочується…
На центральній вулиці — ґрунт твердіший, «жигуль» і броник мчать з однаковою швидкістю. Проносяться повз маленьку хатинку з вивіскою «Сільмаг» під могутнім в’язом. Перед її дерев’яним ґаночком із трьох сходинок стирчить жовтий прапорець… «Центр села».
Мчать повз жовтий прапорець — «Схід» — біля пагорба сільського цвинтаря…
Повз дорожній покажчик з перекресленим «ЛЕБЕДИН»…
І вискакують з села на трасу, на асфальт. «Жигуль», хоч і навантажений, починає відриватись — у нього все ж максимальна швидкість 160; а в броника — тільки 110 кілометрів на годину..
Мчать по шосе, що розсікає болотисту рівнину, — влітають у перелісок…
Відстань між авто та БРДМом збільшується.
Рука Сергія на дзьобику чорного перемикача на панелі, трохи повагавшись, рішуче повертає чорний дзьоб на одну поділку. «Клац!»
Хлоп!
Броник влітає в перелісок, вистрілюючи вперед загостреним жовтим сталевим списом…
... Спис розщеплює гілку дерева на узбіччі…
«Клац!» — «дзьоб» ще на одну поділку.
…Спис глибоко входить в стовбур, вібрує… Автоматично, на кінці списа пружина розкриває жовтий прапорець із чорним трафаретним написом «ЗАРАЖЕНО»…
…«Жигуль» вискакує з переліска…
Зникає за поворотом траси…
Втік.
…БРДМ, домчавши до повороту… не повертає, а зістрибує з шосе! — прямо на дві піщані колії, ледь помітні в траві біля лісу…
Галопує далі між лісом і болотом, у вибоях, ямах-калюжах путівця, зрізає петлі прямо по болотяній, пружній землі… На шаленій швидкості його жбурляє, як катер на хвилях збуреного моря…
Попереду рів… Колись його вирили саме для того, щоб машини не їздили. Невже — «все, приїхали»?! — броник гальмує перед ровом…
…Мародер мчить «жигулями» по шосе серед соснового лісу. Стирчить трубою килим з вікна. Дивиться в дзеркало заднього огляду — шосе чисте… Задоволено гмукнув, закурив. Утік.
