Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша) - Ірина Вільде
В додаток до всіх клопотів з недавнього часу почала Філіпчукові докучати ідея, що хтось може в нього відібрати друкарню.
Власне, не хтось, а вони.
Хто мав би бути тими «вони»?
Невідомо! Хто захоче, той і буде. Настають такі часи, що грабіжником може стати кожний, хто тільки цього забажає.
Може поліція (хоч з нашівським комісаром, нікуди правди діти, випорожнилося не одну пляшечку французького коньячку!) увійти одного дня з багнетами «на гостро» і попросту заявити, що вона орендує, окупує чи кінець кінцем конфіскує друкарню для військових потреб.
Може впасти сюди котрогось дня молодий Ілакович з своїми молодчиками і під загрозою револьверів проголосити, що йому потрібна друкарня для добра неньки України.
Може і лайдак (гадюка, яку пригрів за пазухою) Бронко оголосити одного дня окупаційний страйк, — і що такому гицлеві вдіяв би він, шеф? Тому до чортової матері всякі там патріотичні, філантропічні й інші дурацькі жести! Долари, прощу я вас, — ось політична програма, яка ніколи не підведе!
Бронкові шеф наказує доти не повертатися у Наше, доки не видушить з боржників все до цента. Хотів, але, на щастя, вчасно стримався натякнути лайдакові, мовляв, як добре справиться, то і йому якийсь процентик перепаде, але краще ні. Може б, у мирний час ще подумав, але тепер не пора на м'якотілість! Нема дурних, прошу я вас!
Перед тим затіяв ще розмову з Бронком на актуальні політичні теми. Цікавою ця розмова була тим, що Філіпчук весь час вдавав з себе політичного ігноранта, аби збагнути, чи то пак вибадати[61] що той шмаркач думає…
— От, Броник, ти, рахувати, політик.
— Та який з мене політик, пане шефе? Вам згадались старі часи, коли ви глумились з мене…
— Но, но, тепер якраз поглумишся з тебе! Якраз! Минулися ті часи, і ти так само добре це знаєш, як і я, але ти, свиньо, і тут не хочеш бути щирим з своїм шефом. Ти не політик. Я це знаю, але ти, прошу я вас, маєш себе за такого. Так, так, не бреши, маєш себе за такого. От ти скажи мені, прошу я тебе, як ти це розумієш? Власне ти. Польські газети паплюжать Гітлера, як буру суку.
— Які польські газети, пане шефе?
— Та майже всі. Між ними і проурядові, що, власне, мене найбільше дивує. На, маєш, вчорашній «Кур'єр цодзєнни», «Варшавські вядомосці»: «Адольф, геть руки від Польщі», «Не допустимо, щоб чобіт тевтона топтав польську землю», «Божевільний канцлер хоче запалити світ», а тут зовсім парадно: «Ренька-нога — музк на сцянє; Гітлер Гданська нє достанє», і таке інше і таке інше, а тим часом, прошу я вас, польський уряд з великою помпою запрошує Ріббентропа на полювання. Як то, прошу я тебе, Гітлерові не доповідають, що польські газети виливають помиї на нього? Як ти це розумієш? Слухай, я цікавий знати.
— А ви знаєте, пане шефе, що говорять про це полювання?
— Що?
— Кажуть, що полювання у Біловезькій Пущі — то генеральна репетиція до полювання на території всієї Польщі.
— То, по-твоєму, виходить, прошу я тебе, уряд перед народом у газеті проти фюрера, а нишком веде з ним переговори? А Гітлер — що йому Польща? Проковтне її, як собака муху, і по моцарству[62]. То, по-твоєму, в уряді засіли одні вороги Польської держави? Ні, ти мені скажи, як ти дивишся на ці справи?
— Знаєте, пане шефе, страх не люблю, як хтось для забави хоче з мене дурня робити. Що ви мене таке питаєте? Ви не читаєте газет? Та хіба ви не знаєте, що санація[63] вважає Гітлера своїм політичним ворогом, але меншим від… скажімо, Радянського Союзу. З двох зол, як то кажуть, завжди вибирають менше. А крім того, — ви це теж добре розумієте, — Гітлер не буде брати Польщу голими руками. Він добирається до неї в рукавичках. Він не говорить: «Я вовк і хочу тебе з'їсти, Червона Шапочко!» Ви ж студіюєте газети, читали про візит Бека Гітлеру, Бек декілька разів підкреслював у різних інтерв'ю, що при берлінській зустрічі канцлер робив недвозначні натяки на особливу роль Польщі на Сході… Розумієте? Насамперед розпарцелюють[64] з Гітлером Чехословаччину, а потім візьмуться за розподіл Радянського Союзу. Як то кажуть, коби свиня роги мала. Між іншим, нашого міністра закордонних справ в дипломатичних колах вже називають комівояжером Гітлера.
— Ага, дипломатичні кола. А ти, прошу я тебе, звідки знаєш, що саме говорять у дипломатичних колах? Ануко, відповідай мені на це питання.
— Пане шефе, та ви тільки-но назвали мене політиком.
— Неправда твоя! Я казав, що ти себе за такого маєш. О, і вже перекрутив мої слова. Я тобі кажу, Бронку, ти погано скінчиш. А ти думаєш: дасть Гітлер Польщі колонії чи не дасть?
— Поки що маємо в Польщі товариство «Ліга морська і колоніальна».
— Ти мені зуби не заговорюй! Я тебе питаю, на твою думку: дасть Гітлер Польщі колонії чи не дасть? Ну, якщо не колонії, то бодай шмат України над Дніпром. Тільки щиро, Бронку.
— Та щиро… щиро так, як ви мене вчили.
— Слухай, ти що ж, із самого ранку, прошу я тебе, заповзявся псувати мені кров?
— Пане шефе, щоб іншим дарувати, треба насамперед самому щось мати.
— Ага, ага, розумію. То, на твою думку, Гітлер не розіб'є Совєтів? Чекай, ти проти війни з Совєтами, як і твій Народний фронт. Тут я тебе, прошу я вас, щось не розумію. Тут, по-моєму, щось не кляпує. Як твої Совєти такі моцні…
— А чого вони мої, пане шефе?
— О, видиш, і тут ти кривиш душею. І тут ти не щирий зі мною. Ей, Броник, Броник, так хотілося б, щоб ти… Ех, мовчу!.. Як твої Совєти, кажу, такі моцні та добрі, а Гітлер такий паскудний, то хай би вони його розбили у пух і прах! І на світі торжествував би один соціалізм. Добре я кажу чи ні? Ну, що ти на це? Ви проти війни з Радянським Союзом…
— А чого ви, пане шефе, за війну з Радянським Союзом?
— А з тієї самої причини, чому ти проти війни з ним. З тієї саміської причини… Я чесний і правдивий чоловік, прошу я тебе, і мені немає чого вертіти хвостом…
— Хвалити будемо себе пізніше, пане шефе…
— Але ти не вихований, Броник, не вихований… Ах, мені соромно, що я твій шеф.
— Коли я цього не соромлюся…
— Мовчи, шмаркачу,
