Anarchy in the UKR - Сергій Вікторович Жадан
Ну, що там? запитав знайомий. Все нормально, сказав я, як мама? Заїбала мене мама, чесно відповів знайомий, але потрібно їй допомогти. Побуду тут ще кілька днів. На річку ходиш? Ходжу, збрехав я. Дивись не втопися, порадив він. I з блядями там обережно! Я обережно, запевнив я його. Я стояв біля вікна і чекав, коли вона з'явиться. Вона прийшла годині о сьомій вечора. Я вибіг на сходи і пішов униз. Привіт, знову сказав їй. Вона зняла сонцезахисні окуляри в рожевій оправі і уважно подивилась на мене. Мені стало незручно. Давай вина вип'ємо, запропонував я. Ти що — дурак? поцікавилась вона і пішла нагору. Я чув, як вона дістала ключі й відчинила двері. її двері були якраз напроти моїх. Я піднявся додому і увімкнув програвач. Колонки глючили, звук весь час пропадав, потім з'являвся знову, потім знову зникав. Таке враження, що це билось чиєсь серце.
Зранку пішов дощ. Добре, подумав я, піду на річку. Я вийшов на сходи. Вона сиділа під дверима і крутила в руках свої окуляри. Привіт, сказав я. Вона подивилась на мене з ненавистю. Що сталось? спитався я. Двері зсередини зачинились, відповіла вона, а вдома нікого немає, сиджу тут уже півгодини. Покликати треба було, сказав я і присів біля замка. За двадцять хвилин я приніс викрутку і зламав двері, вона подякувала і зачинилась зсередини на ланцюжок. Я пішов додому і тією ж таки викруткою взявся ремонтувати програвач. Платівки лежали на столі, як невідіслана кореспонденція.
Увечорі вона подзвонила в двері. Привіт, сказала, можна до тебе? Давай, заходь, зрадів я, хоча чого радіти? В тебе завжди голосно грає музика, сказала вона. Що, вимкнути? Та ні, мені все одно. Ти з батьками тут живеш? запитав я. Я тут не живу, тут живе моя бабуся, я її провідую. А ти до когось приїхав? Так, кажу, до друга, знаєш його? Знаю, сказала вона мудак рідкісний. Внутрішньо я з нею не погодився. Тобі подобається така музика? знову запитала вона. Так, кажу, подобається, але якщо хочеш, можу поставити щось інше. Та мені все одно, сказала вона. В тебе є вино? Є, кажу, тільхи погане. А що в тебе взагалі є хорошого?
Це Sticky Fingers, заговорив я до неї, коли вже вино закінчувалось, я слухаю його завжди, коли в мене гарний настрій, мені від цієї музики хочеться плакати. Угу, сказала вона, на тебе це схоже. В тебе такий голос, сказала вона мені, я коли вперше почула, як ти говориш, тільки ти не ображайся, подумала, що ти дебіл. Це від застуди, сказав я, я просто застуджений. Хочеш ще вина? Вона кивнула.
Після другої пляшки їй стало погано, вона швидко сп'яніла і весь час мовчала, потім сказала — мені погано, я відвів її до ванної і перекинув Sticky Fingers зі сторони А на сторону В. Через півгодини я знайшов її у ванні, вона вмивалась, була мокра і змучена і дозволила себе цілувати.
На ній була дитяча білизна, білого кольору. Вона довго не дозволяла з себе нічого знімати, разом із тим не відпускаючи мене ні на мить, навіть щоби перекинути платівку. Тільки не кінчай у мене, попросила вона нарешті. Що ти, сказав я, я не можу кінчити під таку музику, це те саме, що кінчати під мамину колискову. Дурак, сказала вона. I не чіпай мого волося, заборонила вона, і загалом — не чіпай мене. Вона весь час щось мені забороняла, тримаючись за мене і не відпускаючи ні на мить, навіть, курва, щоби переставити цю довбану платівку, цей йобаний Sticky Fingers, зі сторони А на сторону В, платівка давно дограла до кінця, моя музика скінчилась, я цього хотів як-раз найменше, але платівка лише прокручувалась і скрипіла на поворотах, намотуючи на своі чорні вінілові доріжки навколишню темряву, тужливо й монотонно, аж я не витримав і, дотягнувшись до програвача, потягнув голку на себе. Голка проїхалась поверхнею Sticky Fingers'a, глибоко в неї вдираючись, ну, і власне, все скінчилось. Я втратив ще один запис. Вранці вона заснула, але всього лише на якусь мить, прокинулась і почала збирати свої дитячі речі. Окуляри вона одягла на мене. Світ видався мені теплим і вініловим.
Потім я відвів її додому, ми йшли порожніми вулицями, коли повз нас проїжджало випадкове авто, вона відступала в тінь, вона не хотіла, аби нас бачили разом. Мені було 17, їй було 14, вона мені не вірила, вона думала, що я її кину. Так воно і сталось.
4. Creedence Clearwater Revival. Up Around The Bend.
Нашого друга Романа відправили в експедицію. Він був істориком, раз на рік, влітку, вони всі їздили в експедицію, жили в польових умовах і намагались щось викопати. Зазвичай, керівництво намагалось нашого друга в експедицію не брати — вже в перші дні він випивав усі доступні йому запаси алкоголкьі переходив на парфумерію, але тут справи склались зовсім погано, очевидно, копати взагалі не було кому, тому його теж узяли. Він зателефонував через тиждень і попросив приїхати на вихідні. Добре, сказав я, чекай нас на вікенд. Привезіть що-небудь, попросив він насамкінець, хоча б одеколону. Добре, сказав я, тобі якого? Про що я зрештою говорю, подумав я, і на цьому розмова закінчилась.
3 весни до осені 92-го ми жили дружною веселою родиною. Ми вже тоді виглядали погано, але нам це не заважало. Серед нас усіх лише Роман займав нормальну соціальну позицію, інакше кажучи — у нього була дівчинка. Дівчинка ця трапилась нам цілком випадково, вона знайшла свого часу Романа десь у місті, привезла його до нас додому і залишилась із ним. їхнє родинне життя нас нервувало. Особливо нас нервувало, коли вони починали трахатись, як би це вірно назвати — просто у нас на очах, мабуть так, ну, саме так — просто у нас на очах, невимушено і невтомно, їхня любов була довгою і сумною, для нас сумною мається на увазі, ми всі хотіли дівчинку, але вона належала нашому другові. Почалось літо.
Через знайомих гопників я брав спирт. Вони не мусили мені допомагати, за визначенням, ми не були друзями, але часто комерція — перший крок до нормальних чоловічих стосунків, я їм вкотре заплатив і отримав три літрові пляшки чистого спирту рояль за смішними розцінками, мені завжди подобався демпінг, він виправдовував у моїх очах існування капіталістичної моделі
