Пірат - Гарольд Роббінс

Ешнев подивився на нього.

— Якщо вони підуть на це, ми будемо готові дати їм відсіч.

— Сподіваюся, що так воно і буде,— сказав старий. — Та є кращі шляхи.

— Ударивши першими? — спитав Ешнев і, не чекаючи на відповідь, продовжив: — Ви ж знаєте, що ми не можемо цього зробити. Наші союзники нам не дозволять.

Бен Езра позирнув на нього, потім на американців.

— Може, і дозволять, коли усвідомлять, що без нас вони втратять контроль над Близьким Сходом. Шостий флот не може перетнути пустелю і зайняти нафтові родовища.

— Державний департамент притримується тієї думки, що в найближчому майбутньому нападу з боку арабів не буде,— холодно промовив Гарріс.

— І ви тієї ж думки? — посміхнувся Бен Езра, дивлячись на цеерушника.

Сміт не відповів. Робити офіційні заяви — то не його справа.

Бен Езра повернувся до американського вояка.

— Розгортання на Суеці та Голанських висотах найновіших російських ракет «земля — повітря» — завершене. Я бачив їх на власні очі. Чи не згодні ви з тим, що коли ваша оборона укріплена, час для нападу наспів?

— Я б сказав, що так,— кивнув Вейгрін.

— Тоді вони готові,— Бен Езра оглянув усіх за столом, хвилю помовчав і додав: — їм лишилося зробити одне-єдине діло: навести у своєму домі певний порядок.

— А ми можемо довідатися, коли саме розпочнеться їхня акція? — спитав Ешнев.

— Не можемо,— знизав плечима старий. — Довідаємося тоді, коли вона розпочнеться. Хіба що...

— Що?

Очі старого застигли в задумі. На мить здалося, що він поринув у спогади, потім його погляд прояснився.

— Можливо, це для вас звучить дивно, та мої старі костомахи відчувають, що ключем до відповіді є Аль Фей. Вітри, які дмуть через пустелю, починаються вже не на Сході — вони приходять із Заходу. Арабські шейхи усвідомили силу свого багатства. Це справді покладе кінець російському впливу. Комунізм не знаходить у них відгуку. А контроль над Близьким Сходом — це тільки початок. Якщо вони вкладуть свої багатства мудро, то зможуть оволодіти світом без єдиного пострілу.

Він оглянув мовчазних людей за столом.

— Мені незручно розвіювати ваші ілюзії, добродії, та справа в тому, що для ісламу ми вже нічого не важимо, на шальках терезів — лише їхня гордість. Вони мусять отримати якусь перемогу, бодай маленьку, аби тільки підтримати свою репутацію. Коли баталія скінчиться, вони зроблять великий ривок,— він повернувся до американців. — Нам буде потрібна ваша поміч. Цим разом. Пізніше — вам буде потрібна наша.

— Чому ви так вважаєте? — ввічливо, але зневажливо спитав Гарріс.

— Тому, що ми, як ніхто інший у цілому світі, розуміємо їх,— відказав старий, зморшки його обличчя лягли суворими яструбиними лініями. — А ще тому, що в дійсності мішенню є ви, а не ми.

І знову запала тиша. Перший мовчанку порушив Ешнев.

— Ви й надалі будете інформувати нас про все, що взнаєте?

Старий кивнув головою.

— Само собою. Я був би вдячний вам, якби і ви вдовольнили одне моє прохання.

— Виконаю, якщо я зможу,— відповів Ешнев.

— Мені хотілося б мати повне досьє на Аль Фея — все про його життя. Як особисте, так і ділове. Я хочу знати про нього все.

Ешнев оглянув присутніх за столом. Заперечень не було. Він кивнув:

— Це буде зроблено негайно.

— Ви перекажете мою думку прем'єр-міністрові? — спитав Бен Езра.

— Так, я зроблю це.

— А також поцілуйте її за мене,— посміхаючись, сказав Бен Езра. — Гадаю, що вона не буде опиратися.

За столом ввічливо засміялися. Задзеленчав телефон, і Ешнев підняв слухавку. Він слухав з хвилину, потім поклав її.

— Захопили ще один літак,— сказав він. — Лайнер «Люфтганзи» з Дюссельдорфа. Зараз летить до Бейрута.

Бен Езра сумно похитав головою.

— Як сумно. Як безглуздо,— він поглянув на американців. — Єдиний наслідок — заголовки в газетах. І поки ми сидимо отут, збентежені новиною, ніхто навіть не здогадується, як тихо, прямо під нашим носом, вони захоплюють світ.

На пляжі «Таїті» Юсеф зайшов до ресторану через бокові двері з боку шосе. В темному костюмі, білій сорочці та краватці, петляючи поміж напівголими чоловіками та жінками, він виглядав недоречно. Ось і вихід на пляж. Опинившись знову в яскравому сонячному світлі, він заморгав очима. Жмурячись, став оглядати публіку за столами. За хвилю він його побачив. Той сидів біля пляжного бару, критого пальмовим листям, і жваво розмовляв з гарним молодим чорношкірим чоловіком.

Коли тінь Юсефа впала на нього, Жак підвів очі.

— Юсефе,— мовив він по-французькому, зводячись,— яка приємна несподіванка. Ми не чекали на тебе.

У відповідь Юсеф не посміхнувся.

— Я й сам бачу,— сказав він холодно. — Скажи своєму petit ami[24], щоб він ушився.

Лице Жака спохмурніло.

— Яке ти маєш право...