Пірат - Гарольд Роббінс

Генерал Ешнев почув лише останній уривок фрази.

— Чи не ваш Макартур сказав: «Старі вояки ніколи не вмирають, вони просто відходять»? Бен Езра доводить неправдивість цього твердження. Він відмовляється вмирати, відмовляється й відходити.

— Йому вже має бути десь за сімдесят,— сказав цеерушник. — Востаннє ми чули, що після війни в шістдесят сьомому він подався до свого кібуцу.

— Йому сімдесят чотири,— сказав ізраїльтянин. — А щодо його кібуцу, то у нас немає змоги дізнатися, скільки часу він там проводить. Весь кібуц стоїть за нього горою. Навіть діти нічого нам про нього не виказують. Ми ніколи не знаємо, чи він там, чи десь за межами.

— Мені здається, що, коли хочете знати його думку, тримайте його в Тель-Авіві,— сказав Гарріс.

— Це створило б деякі труднощі,— сказав Ешнев.— Лев Пустелі ніколи не вирізнявся тактовністю. Здається, ваш президент ще пам'ятає його критичні зауваження, коли Ейзенхауер зупинив захоплення Суецького каналу британцями та французами в п'ятдесят шостому. А знаєте, операцію для британців планував він.

— Я не знав цього,— зізнався Гарріс. — Та чому президент має сердитися? Адже тоді він ще не був президентом.

— Він був віце-президентом, а Бен Езра був дуже відвертим на предмет підтримки ним певних арабських елементів, які і вплинули на рішення Ейзенхауера. Бен Езра дійшов до того, що порадив британцям, щоб ті передали Ейзенхауерові, щоб той займався своїми власними справами, і боюсь, що не зовсім добирав дипломатичних виразів. Після такого казусу у Бен Гуріона не залишалося іншого вибору, як послати його у відставку. От тоді він і поїхав на Синай, щоб жити в кібуці.

— Ви сказали, що він появився у шістдесят сьомому? — спитав Гарріс.

— Так. Але не офіційно. І це також створило труднощі. Він наполягав на тому, щоб ми не зупинялися, йшли до самого Каїра і домагалися повної капітуляції. Він говорив, що коли ми цього не зробимо, то, згідно з даними його власної розвідки, років через сім ми будемо вимушені починати все заново.

— Що дає йому певність, що його джерела вірогідніші за наші власні? — спитав цеерушник.

— Його мати була арабка, і дехто вважає, що він більше араб, аніж єврей. Так чи інакше, він живе між ними і, здається, як це не дивно, вони довіряють йому і приходять до нього за порадою. Араби називають його імамом — святим чоловіком, чоловіком, який керується шляхетними засадами. Кордони він перетинає без будь-яких клопотів і сам-один.

— Він був одружений? — спитав Гарріс.

— Двічі,— відповів генерал Ешнев. — Раз ще в молодості, його дружина померла в пустелі при пологах, дитя померло теж. Це коли вони намагалися прослизнути до Палестини через британський заслін. А другий раз — після того, як він пішов на пенсію. Він одружився на арабській дівчині і, наскільки мені відомо, вона жива-здорова, мешкає з ним у кібуці. Дітей у них немає.

— Чи його прихід означає, що виникла якась загроза? — спитав полковник Вейгрін.

Ізраїльтянин знизав плечима.

— Євреї завжди пильнують, боячись загрози. Особливо, коли що-небудь діється, а ми не розуміємо, до чого воно.

— А саме? — спитав Гарріс.

— Ми якраз і зібралися отут, щоб дізнатися про це,— сказав Ешнев.— Давайте почекаємо Бен Езру. Після двох місяців повного мовчання він дав знати про себе і зажадав зустрічі.

— І старий чоловік отримує те, чого зажадав, отак запросто? — в голосі Гарріса вчувалася іронія.

— Не зовсім так. Спочатку йому довелося запевнити Даяна в тому, що він має в своєму розпорядженні певну інформацію. А потім Даян звернувся до прем'єр-міністра. Власне вона і схвалила зустріч.

— Як ви гадаєте, будучи таким настирним, прибуде він учасно? — спитав Гарріс.

— Він старий чоловік,— сказав примирливо Ешнев.— Їздить тільки своїм власним автомобілем, старим «фольксвагеном», який от-от розвалиться. Від нас автомобіля він не приймає. І якби я не дав розпорядження, то впевнений, що його навіть на стоянку не пустили б. — Перед ним задзеленчав телефон. Він підняв слухавку, кивнув і поклав її. — Генерал уже йде, джентльмени.

Електронні двері безгучно відчинилися, і всі голови повернулися. На порозі стояв високий, більше шести футів зросту чоловік, зодягнутий у запилений, присипаний піском одяг бедуїна. Сивий чуб і борода прикривали його зморшкувате, почорніле від сонця обличчя і робили його більше схожим на араба, ніж на єврея. Тільки разючі темно-сині очі свідчили про безпідставність припущення, що за походженням він араб. Він рушив назустріч генералові Ешневу, його хода була тверда і гордовита. Голос у нього виявився скрипучий, ніби роз'їдений часом і піском пустелі.

— Вітаю тебе, Леве,— мовив він, подаючи руку.

— Вітаю вас, генерале,— відгукнувся, підводячись, Лев Ешнев. Вони потисли руки. — Джентльмени, дозвольте відрекомендувати вам генерала Бена Езру. — Затим він відрекомендував кожного з присутніх, починаючи справа від старого і далі — проти годинникової стрілки.

Вимовляючи своє ім'я, Бен Езра дивився прямо у вічі кожного чоловіка. Коли знайомство було завершене, вони посідали.

Ешнев повернувся до старого.

— Це ваша нарада, генерале.

— Дякую,— старий говорив по-англійському зовсім без акценту.— Я гадаю, що ви всі обізнані про зосередження єгиптян уздовж Суецького каналу та сирійців уздовж Голанських висот. І я гадаю, що ви також знаєте про нове військове спорядження, що прибуває з Росії та Китаю в кількостях більших ніж будь-коли. Я гадаю, що ви чітко усвідомлюєте: якщо така інтенсивність постачання буде підтримуватися, то невдовзі їхня військова потуга зрівняється з нашою і, можливо, за короткий проміжок часу, їхній ударний потенціал перевищить наш.

— Це