Новорічна халепа - Ерін Кас

— Запам’ятаю, — він всміхнувся.

Усмішка зробила суворе чоловіче обличчя добрим та ще гарнішим. Він темноволосий, високий, доволі широкоплечий та стильний. Мрія. Та тільки не моя. Точніше, я не його мрія.

— Не багато готова розповісти про себе молода жінка.

— Тільки безстрашні можуть розповісти босу таємниці.

— А я зараз не бос. Робочий час закінчився. Я просто чоловік, якого зацікавила красива жінка.

— Бос — не чоловік, — пробубоніла тихо, миттєво почервонівши від безглуздості своїх слів.

— Можу посперечатися, — пролунало у відповідь.

— Пробачте, — закрила обличчя долонями. — Не питайте мене більше нічого.

— Чому ж? З тобою цікаво.

— Сумніваюся, — пробурчала тихо. — Знаєте, — вирішила змінити тему, — а тут доволі непогано.

— Тепло, — кивнув Аркадій.

— Ще б ялинку поставити, і можна нікуди не ходити.

— Вас же друзі чекають.

— Та не впевнена я, що мою самотність розвіє зустріч з друзями, — промовила несподівано для самої себе. — Вона ж всередині. Можна усміхатися, вимушено радіти, але … — я зітхнула важко і замовкла.

— Розумію, — промовив він через кілька секунд. — І знаєш, що дивно?

— Що? — звернула на нього погляд.

— Зранку ліфт був поламаним і мені довелося йти пішки. Зараз теж збирався спуститися сходинками, але смикнуло піти до ліфта. Тепер розумію чому.

— Чому? — я майже не дихала.

— Зустрів таку ж самотню душу, як моя. Я цього року навіть ялинку не купив.

— І я. Тільки сукню, яку забруднила кавою і прала в рукомийнику. Виходить, ви теж у халепу вступили. День сьогодні такий. Ще й телефон сідає, — стало геть сумно. — Зараз темно буде.

— Ну, тоді час вибиратися, — він рішуче підвівся і підійшов до дверцят.

— Що? — підскочила за ним. — Як це?

Все відбулося дуже швидко. Він розсунув дверцята і розвернувся до мене.

— Нам же ще святкувати, — широко всміхнувся, поки я стояла з відкритим ротом. — Леді перша.

Розгублена, я підхопила телефон і сховала в сумку. Чоловік мене підняв і допоміг вилізти. Подав пакет і сумку. Тоді виліз сам.

— То ви знали, що ми можемо вилізти і мовчали?! — обурилася, але якось мляво. Слова про самотню душу засіли у думках.

— Здогадувався. Зізнаюся, вкрав трішки твого часу, але ліфт зупинив не я. То що, які у нас плани?

— У нас? — остовпіла я.

— Новий рік на носі. А у нас ні ялинки, ні салатів. Треба це негайно виправити.

— І гірлянду треба купити. Дві, — на душі враз стало легко і навіть весело. Обурення розвіялося, а роздратування за його мовчання хутко втекло.

— Швидко, — Аркадій взяв мене за руку і повів за собою.

І я йшла. Тихо раділа, сумнівалася, ніяковіла і водночас складала коротеньке меню.

Через три години ми сиділи на його кухні і готували разом салат. Він розказував про своє дитинство, а я часто всміхалася. Поряд стояла ялинка, зібрана з хвойних гілочок. Маленька, бо інших вже не було, але вона здавалася найкрасивішою ялинкою на світі. Пахло мандаринами, хвоєю і святом. Весело блимала гірлянда, додаючи святкового настрою. Мені було спокійно. Аркадій був уважним та веселим. Він не робив непристойних натяків і поводився дуже галантно. Ми знайомилися. Коли наступила північ він побажав мені щастя і поцілував у щічку, а я вперше за все життя не загадала нічого, бо моє бажання вже збулося. Не в халепу я вступила, а в щастя.

Любі читачі, щиро вітаю всіх з Різвом Христовим! Нехай світло Вифлеємської зірки оселиться у серці, а мир та спокій запанують у ваших родинах, домівках та Україні!

Христос Народився! Славімо Його!

Хотілося саме сьогодні, у таке світле свято, потішити вас легким оповіданням) Наступного року (дай Боже, щоб усе було добре) поповню цю книгу Халепою №2 ♥

Кінець