Навколо світу за вісімдесят днів - Жюль Верн

Паспарту підійшов до одного з них і прочитав, що поважний «старець» Вільям Гітч, мормонський місіонер, користуючись своєю присутністю в поїзді № 48, між одинадцятою годиною й полуднем у вагоні № 117 прочитає лекцію, присвячену мормонізму. Джентльменів, охочих освітитися з питань таїнств релігії «святих останніх днів», він запрошує прослухати її.

«Що ж, треба буде піти», — вирішив про себе Паспарту, який знав про мормонів лише те, що їм дозволено багатоженство.

Новина швидко облетіла потяг, у якому їхало близько сотні пасажирів. З них понад тридцять охочих послухати лекцію до одинадцятої години розмістилися на лавках вагона № 117. Паспарту сидів у першому ряду віруючих. Ні його пан, ні Фікс не обтяжували себе відвідуванням лекції.

У призначений час «старець» Вільям Гітч підвівся і вкрай роздратованим голосом, ніби йому хтось заздалегідь суперечив, закричав:

— Я вас запевняю, що Джо Сміт — мученик, що його брат Гайрем — теж мученик і що переслідування федеральним урядом пророків також зроблять мучеником Браяма Юнґа! Хто насмілиться заперечити?!

Ніхто не ризикнув сказати щось проти місіонерові, збудження якого контрастувало з його спокійним від природи виразом обличчя. Без сумніву, його гнів пояснювався тією обставиною, що тогочасний мормонізм доволі жорстоко переслідували. Справді, урядові Сполучених Штатів не без зусиль вдавалось упокорювати цих норовливих фанатиків. Приміром, штат Юта було підпорядковано федеральним законам після того, як за обвинуваченням у багатоженстві й підбурюванні до заколоту кинули до в’язниці Браяма Юнґа. Відтоді учні пророка подвоїли свої зусилля і, поки не вдаючись до відкритих дій, словесно боролися проти ухвал конгресу.

Ось чому «старець» Вільям Гітч вербував прихильників навіть у поїздах.

Із навіженими жестами й завиваннями він розповідав своїм слухачам історію мормонізму з біблійних часів: «Як в Ізраїлі мормонський пророк з Йосипового покоління проголосив принципи нової релігії і передав їх своєму синові Морому; як через сотні років цю визначну книгу, написану єгипетськими письменами, переклав фермер зі штату Вермонт, Джозеф Сміт-молодший, що в 1825 році став пророком, сповненим одкровення; як небесний посланець з’явився перед ним у лісі і передав йому послання Всевишнього».

У цю хвилину кілька слухачів, яких мало цікавили такі давні історії, вийшли з вагона; однак Вільям Гітч розповідав далі, «як Сміт-молодший, заручившись підтримкою батька, двох братів і кількох учнів, заснував релігію „святих останніх днів“, яку шанують не тільки в Америці, а й в Англії, Скандинавських країнах і Німеччині і серед послідовників якої є не лише ремісники, а й люди вільних професій; як була створена колонія в Огайо; як у заснованому ними місті Кіркланді збудували храм вартістю двісті тисяч доларів; як Сміт став заповзятливим банкіром і одержав від простого демонстратора мумій папірус, написаний рукою Авраама й інших визначних єгиптян».

Оповідь трохи затяглася, і ряди слухачів дедалі ріділи, у вагоні лишилося тепер не більше двох десятків людей.

Не переймаючись утечею слухачів, «старець» досить докладно розповів, «як 1837 року Джо Сміт збанкрутував; як розорені пайовики вимастили його дьогтем і виваляли в пір’ї; як через кілька років він знову з’явився, з більшими статками і славою, адже став головою тритисячної процвітаючої громади в Індепенденсі, у штаті Міссурі, і як, переслідуваний ненавистю язичників, змушений був тікати на Далекий Захід».

Зосталося всього десять слухачів і серед них чесний Паспарту, який слухав, розвісивши вуха. Отже, він довідався, «як після тривалих переслідувань Сміт знову з’явився в Іллінойсі і в 1839 році на берегах Міссісіпі заснував місто Нову-ля-Бель, населення якого сягнуло двадцяти п’яти тисяч душ; як Сміт став мером, верховним суддею й головнокомандувачем; як 1843 року він висунув свою кандидатуру на пост президента Сполучених Штатів; як зрештою в Карфагені його заманили в пастку, кинули в темницю і замаскована банда вбила його…».

На цю мить Паспарту був сам-самісінький у вагоні, і «старець», дивлячись йому в обличчя, гіпнотизував його своїм голосом, нагадуючи, як через два роки після вбивства Сміта його спадкоємець, небом натхненний пророк Браям Юнґ, залишив місто Нову і влаштувався на берегах Солоного озера; і тут, на чудовій землі, серед родючих долин, що лежать на шляху руху переселенців із Юти в Каліфорнію, він заснував нову громаду, яка завдяки мормонському принципу багатоженства неймовірно розрослася.

— Отже, — підсумував Вільям Хітч, — саме через це заздрість конгресу спрямована проти нас! Ось чого федеральні війська топчуть землю Юти, а нашого вождя, пророка Браяма Юнґа, незаконно кинули до в’язниці! Чи поступимося ми силі? Ніколи! Вигнані з Вермонту, Іллінойсу, Огайо, Міссурі, Юти, ми знайдемо нові вільні землі, де розкинемо наші намети… А ви, мій вірний учню, — звернувся «старець» до свого єдиного слухача, кидаючи на нього гнівний погляд, — чи розіпнете ви свій намет під нашим прапором?

— Ні! — хоробро відповів Паспарту й кинувся навтьоки, залишивши одержимого віщувати на самоті.

Під час цієї проповіді потяг ішов швидким ходом і до пів на першу дня досяг північно-західного краю Солоного озера. Звідси мандрівники мали змогу споглядати це величезне внутрішнє море, що так само називають Мертвим морем, куди впадає американський Йордан. Це прекрасне озеро обрамлене мальовничими дикими стрімчаками, широкі основи яких укриті білою соляною поволокою; його неозоре водне дзеркало займало колись ще більший простір; згодом, у міру збільшення нашарувань, поверхня озера зменшилася, зате глибина його зросла.

Солоне озеро сягає близько сімдесяти миль завдовжки і тридцяти п’яти миль завширшки, розлилося на висоті три тисячі вісімсот футів над рівнем моря. Воно істотно відрізняється від Асфальтового озера, глибина якого більша на тисячу двісті футів. У його воді значний відсоток солі і близько чверті розчинених твердих речовин. Питома вага води — тисяча сто сімдесят, якщо брати вагу дистильованої води за тисячу. Риби не можуть жити в цьому озері. Ті з них, які потрапляють сюди з Йордану, Вебера й інших річок, швидко гинуть; однак твердження, ніби густина води в озері настільки велика, що людина не може в нього пірнути, помилкове.

Навколо озера лежать прекрасно оброблені землі, позаяк мормони завзяті землероби; всюди розкинулися ранчо, кошари, поля ячменю й вівса, кукурудзи, сорґо, розкішні луги, огорожі з шипшини, зарості акацій і молочаю. Так виглядав би цей край через півроку, влітку, але в той час земля була запорошена тонким шаром снігу.

О другій годині дня пасажири висадилися на станції Огден. Потяг рушав далі тільки о шостій вечора, і в містера Фоґґа, місіс Ауди й обох їхніх супутників було доволі часу, аби невеликою залізничною гілкою помандрувати з Огдена до «Міста