Заїр - Пауло Коельо
Я пригадав, як Естер казала, що всі важливі події в нашому житті стають результатом тривалих розмов за стійкою бару або під час прогулянок по вулицях і в парках.
– А мені спало на думку, що ці зустрічі мають відбуватися щочетверга, бо так велить традиція, в якій я виріс. Але вона висунула пропозицію іноді виходити ночами в Париж: казала, що тільки жебраки не прикидаються щасливими – навпаки, вони прикидаються засмученими.
Вона давала мені читати ваші книжки. Я зрозумів, що й ви, мабуть, підсвідомо уявляли собі світ так само, як і ми двоє. Я зрозумів, що я не самотній, хоч тільки я чув Голос. Помалу-малу навколо мене збиралося все більше людей, я почав вірити в те, що зможу виконати свою місію, допомогти Енергії повернутися, хоч для цього треба було повернутися в минуле, в ті хвилини, коли вона відійшла – чи, може, заховалася.
– Чому Естер мене покинула?
Зрештою, хіба мені не дозволено змінити тему розмови?
Моє запитання, схоже, роздратувало Михаїла.
– З любові до вас. Сьогодні ви навели нам приклад двох залізничних рейок; тож вона не є рейкою, яка біжить поруч із вами. Вона не підкоряється правилам, і, думаю, ви також їм не підкоряєтесь. Думаю, ви знаєте, що мені її теж бракує.
– У такому разі…
– У такому разі, якщо ви хочете зустрітися з нею, я можу сказати вам, де вона перебуває. Я вже відчував подібний імпульс, але тоді Голос сказав, що хвилина зустрічі з нею ще не настала, що ніхто не повинен турбувати її під час її зустрічі з Енергією Любові. Я шаную Голос, він нас усіх захищає: мене, вас, Естер.
– Коли ж настане ця хвилина?
– Можливо, завтра, можливо, через рік, а може, й ніколи – і в такому разі ми повинні шанувати її рішення. Голос – це Енергія; тому він дозволяє людям зустрітися лише тоді, коли обоє належно підготувалися до цього моменту. А проте всі ми намагаємося діяти так, щоб це сталося якнайскоріш, і наражаємося на фразу, якої ніколи б не хотіли почути: «Іди геть!» Хто не шанує Голосу й приходить раніше або пізніше, ніж мав би прийти, той ніколи не матиме того, чого він бажає.
– Ліпше я почую від неї: «Іди геть!», аніж переді мною постійно маячитиме Заїр і вночі, й удень. Якщо вона скаже так, то перестане бути нав’язливою думкою й перетвориться на жінку, яка тепер живе і думає інакше.
– Вона перестане бути для вас Заїром, але стане великою втратою. Якщо чоловік і жінка зможуть спільно виражати Енергію, вони реально допоможуть усім чоловікам та жінкам світу.
– Ви мене лякаєте. Я кохаю її. Ви знаєте, що я кохаю її, і ви мені сказали, що й вона досі мене кохає. Я не знаю, що означає бути готовим до зустрічі, але я не можу жити так, як чекають від мене інші – хай це навіть буде Естер.
– Але з наших із нею розмов я зрозумів, що в якусь хвилину вона втратила вас. Світ почав обертатися навкруг вас, тільки навколо вас.
– Це неправда. Вона мала цілковиту свободу прокладати свою власну дорогу. Вона вирішила стати воєнним кореспондентом, усупереч моєму бажанню. Вона надумала з’ясувати, чому люди почуваються нещасливими, хоч я й переконував її, що з’ясувати це неможливо. Виходить, вона хоче, щоб я став однією з рейок, які зберігають між собою ту ідіотську відстань, яку визначили римляни?
– Навпаки.
Михаїл знову рушив уперед, а я подався за ним.
– Ви вірите, що я чую Голос?
– Правду кажучи, не знаю. Та оскільки ми опинилися тут, я хотів би показати вам дещо.
– Усі думають, я хворий на епілепсію, і я дозволяю людям так думати – це набагато легше собі уявити. Але Голос розмовляє зі мною ще з дитинства, коли я побачив жінку.
– Яку жінку?
– Потім розповім.
– Завжди, коли я у вас щось запитую, ви відповідаєте: «Потім розповім».
– Голос мені щось говорить. Я знаю, ви стривожений або наляканий. У піцерії, коли я відчув гарячий вітер і побачив світло, я знав, що це симптоми мого зв’язку з Могутністю. Зв’язку, що допоможе нам обом.
Якщо ви сприймаєте мої слова лише як маячню молодого епілептика, який хоче скористатися з проблем знаменитого письменника, тоді завтра я дам вам мапу, на якій буде вказано місце її перебування, і ви поїдете, щоб зустрітися з нею. Але Голос мені дещо повідомляє.
– А можна запитати, що саме він вам повідомляє, чи ви скажете мені потім?
– Скажу трохи згодом. Я ще не зовсім зрозумів послання.
– Хай навіть так, але пообіцяйте, що ви дасте мені адресу й мапу.
– Обіцяю. Обіцяю ім’ям Божественної Енергії Любові. А що ви хотіли мені показати?
Я показав йому на позолочену статую – дівчину верхи на коні.
– Ось це. Вона чула Голоси. Доки люди дослухалися до того, що вона їм казала, усе йшло добре. Коли почали сумніватися, вітер перемоги повіяв з протилежного боку.
