Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник - Галина Василівна Москалець

Вона могла б просидіти отак цілий день, але з власної волі. Так вона робила в себе вдома, коли була напружена атмосфера, бо батькові не щастило на Біржі. Уява вимальовує жалюгідний вигляд вчительки, розгубленість, а потім скам’янілість. Може, колись їй доведеться піти гувернанткою чи вчителькою. А вона так мало знає. Не треба витріщатися на карети у дворі, то правда, але гамір долинає навіть через зачинене вікно, а в коридорі шурхіт, тупіт, сміх. Про неї забули, добре, що не замкнули двері на ключ. Мама не дозволяє виходити до гостей.

— Потерпи трохи! — каже вона й зітхає, і в очах з’являються одночасно сум і гордість.

Музика. Полька, мазурка. Юлія танцює в сутінках, крутиться все швидше й швидше, вдаючи з себе то даму, то кавалера. Збудження проникає в кімнату крізь усі шпаринки, аж іскрить в очах Вона відчиняє вікно, але свіжості мало.

Дівчинка танцює, заплющивши очі. На подвір’ї з’являється слуга Веллерів, Петер, який ще зовсім недавно возив Юльхен на плечах. Бідний старий Петер найняв візника із самого Кеніга, а від брами йшов пішки. Лице його спітніле й червоне, одежа в пилюці. Він підходить до дворецького, який стоїть на сходах. Але вже перед словами, що вимовить Петер, дворецький розуміє, що той приніс важливу звістку, яка зовсім не пасує до цього бучного родинного свята.

У Кенігсберзі в невеликому будинку, у кабінеті, за столом сидить мертвий чоловік. У нього трапився серцевий напад.

Юлія кружляє, підспівуючи, по кімнаті. Вона схожа на сірого нічного метелика. Кавалер, дама, кавалер… Незграбні худенькі руки підлітка зачіпають комод: біль змушує Юлію отямитися. Вона падає на килим і знесилено завмирає, прислухаючись, як гупає кров у скронях. Кров її матері й батька.

У кабінеті її батька на столі недопитий келих з вином.

ГЕРМАН:

У своїй нездатності прилучитися до стану землевласників Герман міг звинувачувати лише себе, бо так, зрештою, й завжди виходило. Та насправді жодної вини за ним не було: господарями не стають за день, місяць чи навіть рік. Ці всі такі потрібні коло землі знання здебільшого передаються від батька до сина, і жодні книжки неспроможні пробудити в чоловікові інстинкт хлібороба. Якби хтось пояснив Герману, в чому річ, він би, безперечно, виявив терпіння та розважливість. І можливо, йому не снилися б оті понурі сни про зруйноване місто — не то Карфаген, не то Кенігсберг. Але пан Богуш внаслідок душевної сліпоти, а чи через те, що Герман провів у маєтку дитячі літа й мусив отримати бодай якийсь досвід, лише закочував очі, помітивши за новоспеченим поміщиком помилкове судження, і скупився на поради. У монотонному сільському побуті Богушеві найбільше бракувало інтелектуальних бесід. Математичний розум давав змогу панові управителю аналізувати ту чи іншу ситуацію й приймати на її основі вірне рішення. Проте він так само дуже уважно прислухався до селян, бо вони знали цю землю. Вони не розкладали ґрунти на хімічні елементи, не мали уявлення, що таке азот, калій чи магній, а просто розтерши пальцями грудку землі, могли сказати, чого вона потребує, чого в ній мало, а чого забагато. Не всі, далеко не всі. Наприклад, коли з якогось лану зникали змії, вони не раділи, а журились, бо це означало, що з тієї землі не буде користі. Але чому — не могли пояснити. Або, що теж видавалось дуже дивним з огляду на технічний прогрес, вважали, ніби плугом орати недобре. І хоча Богуш був чоловіком надзвичайно освіченим, він остерігався всіляких технічних нововведень у маєтку. Молоді поміщики гадали, що це старечий консерватизм і часом дозволяли собі покепкувати над дивакуватим поляком.

Звичайно, Герман губився і малів перед цим чоловіком, який, щоправда, теж не був на своєму місці, але чесно заробляв хліб. Він не міг стати для Богуша рівнею і в інших розмовах: ніяковів через свою невченість. Була в Богуша і таємниця. Він плекав надії повернутись колись на Батьківщину, хоча й відчував страх перед нею. І не міг розповісти комусь про свої вагання, адже серед його приятелів не було жодного поляка.

Як не дивно, але нагла смерть ординарця Ганса дещо вгамувала неспокій Германа, бо він зрозумів, що це колишнє життя вирішило розлучитися з ним на шпитальному цвинтарі, й про нього краще забути. Він більше не супроводив Богуша, а виїжджав щоранку верхи, спостерігаючи, як формуються головки капусти, міняє колір колосся й квітне картопля білими та синіми квітками. Іноді заходив дивитися, як доять корів, проціджують молоко, як збивають масло. Часом йому щастило порозмовляти з кимось із орендарів про військо, про те, скільки разів йому доводилось бачити короля. Завжди спокійний на виду Герман тягнувся до тих, кого знав ще з дитинства, і кивав, коли господиня згадувала його матір, коли та була ще дівчам.

Часом, оцінюючи свою поведінку, був навіть потішений. Як-не-як, але ті прості люди не сприймали його як зайду. Тут була могила його матері. У кишені носив тепер цукерки для дітлахів. І якщо їхні з Богушем дороги перетинались, Герман трохи ніяковів, почуваючи себе узурпатором і побоюючись, щоб управитель не запідозрив його в нещирості.

Герман довгий час пробув серед чоловіків і звик до їхнього товариства, натомість Богуш жив під перехресним вогнем двох старших дратівливих жінок, і коли Бог звільнив його від однієї, вже не бажав собі свободи. Грубі забави тутешніх поміщиків — карти й полювання — не вельми приваблювали управителя. Герман потай сподівався, що довгі зимові вечори змусять Богуша шукати його товариства і їхні стосунки зможуть стати більш щирими.

Пори року для Германа раніше асоціювалися зі зміною літнього мундира на зимовий, а тепер їх стало аж чотири: оранка, сівба, косовиця, жнива.

Він тепер багато читав вечорами, доки очі не стомлювались. Книги з ботаніки, зоології, географії, а після них Шекспір — усього кілька сторінок. Близько до півночі Герман зачиняв вікно, щоб не чути кумкання жаб, і засинав, щоб стати іншою людиною в зруйнованому війною місті.

Сон Германа

Складалось враження, що вибухом розкидало якийсь велетенський механізм, і тепер ці люди намагаються позбирати те, що залишилось, і задля цього не покинули зруйнованого міста. Шансів знайти усі деталі було