Мантра-омана - Вікторія Леонідівна Гранецька
То повернувся Андрій і (від несподіванки?) пляшка шампанського вислизнула у нього із рук. Отямившись, він кинувся до тебе. Схопивши за плечі, силоміць відтягнув від вогнища, що зманювало тебе й гіпнотизувало. Хтось із сусідів викликав пожежників. Помешкання було врятоване. Паркет теж майже не постраждав. І картини. І твої документи. Згоріла тільки весільна сукня. Ну й дещо підсмалився рукопис. Скраєчку. Бо рукописи НЕ ГОРЯТЬ.
Зате в просторій квартирі-студії надовго встановився запах паленого, який нічим не вдавалося вивести. А ще… записка від матері Влада безслідно зникла. Напевно, загубилася десь у складках весільної сукні від Oskar De La Renta і згоріла разом із нею. Як і зміст написаного. Бо скільки не намагалася, ти не могла пригадати, що ж там писалося. Ті слова випарувалися з твоєї свідомості так само безслідно, як слова, що їх згодом тобі скаже Ловець Снів на даху — і ними змусить тебе стрибнути…
Більше ти про записку не згадувала. Андрій (слід віддати йому належне) не згадував тобі про пожежу й ні про що не розпитував. Просто взяв з тебе обіцянку, що більше не спробуєш собі нашкодити. Бо в усьому, що з тобою сталося, інтуїтивно відчував і частку своєї провини.
Ти не заперечувала. А коли він нарешті пішов, витягнула кота з-під ліжка і всілася разом із ним роздивлятися ту картину, де була зображена напівоголена дівчина-місто. Картина. Ти бездумно втупилась у неї. Твій персональний янгол-охоронець, моторошний у своїй любові і своїй красі. Влад сказав, вона супроводжуватиме тебе всюди й оберігатиме, коли… він не зможе. Більше ти ніколи його не побачиш. Прощавай, Владе. Отак він і зник із твого життя. А сьогодні ж мав бути день вашого весілля. І шлюбна ніч у п’ятизірковому готелі-хмарочосі — в номері з виходом на дах. Вколовши собі кінську дозу заспокійливого, лягаєш спати. Тепер ти завжди засинатимеш тільки так.
…Прокинувшись на світанку, ти знічев’я зупинилася перед дзеркалом. Відгорнула неслухняні хвилі довгого темно-русявого волосся, розчесаного Русалкою. Тобі виповнився двадцять один, а виглядала ти, як і раніше, на сімнадцять. Діставши ножиці, безжально взялася обстригати волосся. Вкоротивши його десь вполовину, того ж таки ранку перефарбувалася у білявку. Платинову. Андрію сподобалося. А ти почала виглядати на двадцять п’ять.
А ще того дня з твоїх сірих очей назавжди зник відтінок блакитного, який зазвичай являвся, коли в твоєму погляді збиралася спалахнути усмішка. І сонячні промені навідріз відмовилися блукати у твоєму рівненько відфарбованому, стерильно білому волоссі, шукати в ньому для поблисків яскристі ниточки-пасма, як то було раніше. Ти стала схожою на Енн Марі Скотт.
«Ну, нічо, падлєцу всьо к ліцу», — сміховинно-ламаною російською подумала ти. Цей вислів ти якось почула на базарі, коли причинною блукала містом. Зараз то все позаду. Андрій сказав. І то правда. Бо надривний задушливий кашель потроху минався, рвана рана на стегні теж неспішно почала затягуватися. Згодом від неї лишиться тільки розмитий шрам чомусь у вигляді півмісяця, від якого шаленітимуть усі чоловіки, що тільки його побачать.
Наче й нічого не сталося, ти пішла на роботу — приймати нову посаду. І спати з чоловіком, до якого не відчувала нічого. Щойно ти пустила його у своє ліжко, Андрій презентував тобі розкішне норкове манто із діамантовою застібкою. Ти зневажливо фиркнула. Але подарунок взяла. Бо платиновим білявкам, до яких ти тепер належала, надзвичайно личить коштовне хутро і діаманти.
А на Різдво він сказав, що подарує тобі «джип». Щоб уже зовсім, як у людей. Ти тільки вдумайся у це слово — «ДЖИП»! Якого кольору ти б хотіла, аби він був?
— Рожевого, — розглядаючи свій манікюр, називаєш колір, який перед очима.
Андрій замислюється. Він ще ніколи не бачив рожевих «джипів». А потім ти розсміялася і сказала про непомірно великі амбіції і помірно маленькі члени середнього зросту чоловіків, що зазвичай їздять на «джипах». Хай навіть і не на рожевих. Він образився. І «джипа» тобі не купив. На твій день народження, котрий, між іншим, припадав на Різдво. Христове.
Життя тривало. А десь за місяць тебе просто з роботи із кровотечею забрала «швидка». Ти була вагітна. Зберегти плід можливості не було. Тож тобі влаштували передчасні пологи. І закривавлені біовідходи вирушили туди, куди вирушає все мертве. Через кілька днів ти повернулася додому. За дитиною ти, в принципі, не шкодувала. Бо не знала, чия вона. Якщо ти завагітніла від Влада, то, швидше за все, вона народилася б невиліковно хворою. А якщо від Андрія… то тим більше, така дитина тебе не цікавила.
…І викинувши у небуття обважнілу від густої, аж чорної післяпологової крові прокладку з крильцями, що зараз нездатні зарадити (а «тампаксами» в такій оказії користуватися не можна), ти знову колеш собі звично кінську дозу заспокійливого.
13
А потім до тебе просто на роботу заявилася Енн Марі Скотт. Осяйна і розкішна (так тепер буде завжди), вона зачарувала весь офіс, включно з Андрієм, — він уже й не знав, з якого боку підступитися, аби шанобливо поцілувати їй руку. Чи сраку. Модна письменниця — то вам не жарти! Це якщо стратегічно правильно до неї підкотитися, то, може, навіть вдасться отримати ексклюзивні права на друк російською мовою її таких геніальних книжок? І хай потім інші видавництва всцикаються од заздрощів!
Он як? Вона потішена. І Енн Марі дала обіцянку подумати, позаяк зараз мала терміново-особисту розмову до тебе.
— Я ж казала, що ти не зможеш, — переможно нагадала вона, поклавши перед тобою на стіл чек на п’ятнадцять тисяч доларів.
Ти тупо-незворушно сидиш (побічний ефект кінської дози заспокійливого) і вдивляєшся у стрибаючі цифри на клаптику папірця, що лежить просто перед тобою. Енн Марі стає тебе шкода. Так, вона розуміє, що зараз ти дещо засмучена, але все ж уже позаду, чи не так? І отой Андрій Олексійович… Ти спиш з ним?
Ти тупо-незворушно мовчиш. Мовчання вона розцінює як знак згоди. Правильно робиш, що спиш. А що? По-іншому в цьому житті не можна. От навіть вона, Енн Марі Скотт, де б вона зараз була, якби свого часу не заскочила у ліжко до підстаркуватого головного редактора, наче у стрімко від’їжджаючий потяг на краще життя?..
І ні про що тепер не хвилюйся, бо навіть той недоумкуватий
