Дім у Бейтінг Голлов - Василь Махно
Ядзя з братом. Брат розвозить ровером пошту. Домовився з ними за тридцять рублів на місяць». Правою рукою тримав велике чорне кермо, а лівою - сиґарету, випускаючи дим у відхилену шибу кабіни. Ми під’їхали до двоповерхового будинку навпроти торгових рядів на Ринку. Мама вийшла з кабіни і подивилася на вікна, що виходили на Ринок. «Наша кімната -з іншого боку. Ну, там нема вікон, зате взимку буде тепло». «Як нема вікон?» - запитала мама. «Кімната, у якій мешкають господарі, з вікном, - тато підняв голову і рукою показав на вікно на другому поверсі, - а наша з протилежного боку. Вікно замурували, а може, його там і не було». «Я так і знала», - прохопилася мама. «Що знала? Що?» - розпалився тато, але мама увійшла вже до під’їзду. «Другий поверх, квартира четверта», - крикнув тато. Коли ми з ним зайшли до помешкання, мама стояла на кухні з пані Ядзею і розпитувала чи можна буде варити на газі. Пані Ядзя подібна була на ропуху, яких я полошив на берегах Джуринки. У нашій кімнаті було два ліжка. Одне - в глибині кімнати, а інше - моє, втиснуте біля стіни ближче до дверей. З вантажівки ми позаносили ковдри і подушки, які мамі дали дідо з бабцею. Тато приніс свій великий чамайдан, з яким повернувся з армії, і мамину валізочку. На другий день я прокинувся, коли тата вже не було. А мама готувала на кухні сніданок.
«Ну що, приніс?» - запитав мене білоголовий Толік. Він мешкав на сусідній вулиці. «Не, не знаю де тримають», - відповідав я. За три дні я перезнайомився зі своїми ровесниками з сусідніх будинків. З ними я кілька разів бігав до Серету і грав там у кічку. Вони знали всі вулиці і навіть усіх продавців на ринку. Знали також, що мій дідо продає сливки. Толік спочатку сказав, що коли я хочу бути з ними, то мушу принести три рублі. «На всі гроші купимо шоколаду і ситра». Я майже тиждень віднєкувався і казав, що не можу знайти грошей. «А ти підглянь, куди кладе мама татову получку», - радив мені Толік. «Мама лише приписується, а тато грошей іще не приносив, казав, що при кінці місяця». Толік помічає, що Стась під’їхав до нашого під’їзду і закинувши на рамено ровер, зникає у дверях. «Файний ровер. Я вже вмію попід раму їздити. Навіть на рамі раз спробував». Я бачу, що мама повертається, і не прощаючись, кидаю Толіка, який товче каменем по вирізаній металевій кришечці з-під рибної консерви. Мама поверталася з паспортного стола. Увечері, коли приїхав тато, я чув їхню розмову про те, що маму приписувати не хочуть, бо вона ніде не працює. Тато каже, що йому обіцяв начальник автобази і завтра він йому нагадає. З сусідньої кімнати чути, що Ядзя свариться зі Стасем. Стась одягає свій зелений у білу смужку костюм, кропиться одеколоном. Запах одеколону розливається по кватирі. «Стась знову надвечір кудись збирається», - каже до тата мама. І продовжує: «Пані Ядзя нині розповідала, чому в них з’явився цей ровер, - і притишено, щоб я не почув. - Стась має коханку. їздить ним до неї». У коридорі Стась вмикає світло і бере ровер. Він скочує його сходами. Пані Яздя тим часом прийшла на кухню і, щоби ми чули, каже, що Стась дурень. Нині пані Ядзя варить мармуляду з уприн. Вона принесла повну путню з Ринку. До великого баняка насипала цукру, а тоді висипала туди помиті й перебрані уприни. Сиділа на кухні до опівночі, аж поки повернувся Стась. Мармуляда варилася на слабкому вогні, а потім пані Ядзя, розливши по слоїках, закрила її капроновими накривками. Видно, що Стась погано прислонив до стіни ровер, бо той упав. Зчинився ґвалт. Пані Яздя кричала, що не зносить куревського ровера і нічних Стасевих поїздок.
Маму довго не приписували, а Толік і далі вимагав від мене три рублі. Тато цілими днями гасав районом, розвозячи коробки з цукерками. Обідав по чайних. Повертався додому пізно. Вечорами вимивав у мидничці свої руки. Воду мама гріла на кухні і тримала у збанку, в який наливали кисіль. Вона тихо виносила мидничку з брудною водою і виливала в уборній. Бо пані Ядзя і Стась після сварки вже спали. Сьогодні у тата була получка. Він витягнув гроші, відрахував тридцять за квартиру, і сказав мамі: «Завтра, віддаш пані Ядзі». Мама перерахувала і поклала у свою валізочку. «Трояк, - мовив тато, - лишив на дзиґари». Я часто підслуховував їхні розмови, вдаючи, що сплю. Встав зі свого ліжка, коли тато з мамою, обнявшись, уже спали. Підійшов до крісла, на спинці якого висіли татові штани, запхав руку до кишені й намацав там гроші. Зранку, коли мама на кухні балакала з пані Ядзею, я встиг переховати гроші з-під подушки у підкладку лівого кеда.
Я вийшов з будинку, стрибаючи на одній нозі. Дощ залишив по собі калюжі. Бруківка була мокра. Толіка на звичному місці, де ми збиралися - на вулиці біля кінотеатру «Мир», не було. Пробігши від Ринку догори, побачив його з іншими хлопцями біля магазину навпроти костелу, в якому містився склад. «Ну, що приніс?», - запитав мене Толік. «Приніс», - відповів я. «То покажи». Я витягнув із кишені свою руку з затиснутою в кулаку зім’ятою троячкою і розтиснув долоню. Толік і хлопці присвиснули. Один із них підбив мою долоню і гроші, що підлетіли догори, вмить схопив Толік. Ми почали радитися, що купуватимемо.
Толік запропонував купити пачку «Запашних» із білим фільтром, від яких, усі знали, нема запаху. А ще -дві фляшки ситра
