Дім у Бейтінг Голлов - Василь Махно
З’ясувалося, що коли ми їздили до села, Стась викрив велику татову таємницю. Розвізши пошту, він зупинився біля чайної, до якої заходив нечасто, бо та була аж нагорі міста. Там товклися шофери, приходили прапорщики з частини зв’язку і забігали слюсарі з ремзаводу. Стась зайшов із ровером. Прихилив його до стіни. За вагами стояла приваблива - у тридцятці -продавчиня. У чайній було сім столів, за трьома сиділи і пили. Стась замовив сто грам. Озирнувшись, побачив прапорщиків. Щось відзначали. «А я вас знаю, - перша озвалася продавчиня, наливаючи Стасеві сто грам «Столичної». - Ви возите пошту і жиєте коло Ринку». «Ще прошу ковбаси, отої», - і Стась показав пальцем на дрогобицьку. «Я ваш ровер бачу на Старому Чорткові», - продовжувала вона, нарізаючи ковбасу. Стась відповів: «Так-так, я там пошту розвожу». «Я там вас бачу в зеленому костюмі», - і засміялася. Знала шльондра, до кого він вчащає на Старий Чортків. Стась удав, що це його не стосується і сів за вільний столик при стіні, неподалік ровера. Прапорщики запивали ордери на квартири у новому будинку. Один із них, коли продавчиня зайшла у свою підсобку, сказав: «От Любка, сучка. Курвує з усіма шоферами. Зараз має шофера з кондитерської. Крутить чоловіками, як своїм задом». Любка довго не поверталася з підсобки. І Стась вирішив, що обмежиться стома грамами і піде. Але коли побачив тата - прилишився. Так він переповідав сестрі - пані Язді, яка розповіла мамі, коли ми повернули від діда. Він побачив, що тато зайшов до чайної і попрямував до Любки. Постоявши трохи біля буфету, вони зайшли до підсобки. Коли Любка почала виганяти прапорщиків, тато сидів у підсобці. Кричала до п’яних, що вже закриває чайну. І Стась, поки прапорщики прощалися у чайній, а потім надворі, швидко забрався з чайної.
Толік, якого я побачив, повертаючись із пляшкою молока і батоном, стояв при кінці вулиці, на перехресті біля готелю «Дністер». «Давно тебе не бачив», - сказав він. «їздив до діда». «А я думав, що ви поміняли кватиру». «Нє, ми далі тут». «А ми будемо переїжджати. Нам дали нову - в будинку на горі міста, біля Воєнторгу. Тато і мама тішаться, а мені там не подобається». Толиків тато - прапорщик. «Підем курнем?». Я заніс молоко, батон і вибіг до Толика. Ми знову прийшли до Серету, але в наших бузинових кущах сиділи чоловіки і грубими голосами про щось сперечалися. «Напилися вже», - сказав Толік. І нам довелося відійти вгору, подалі від копичинецького моста. Толік, який був на три роки старший за мене, курив хвацько і зі знанням справи. Я й далі боявся курити в затяжку. Дим, що пропікав мені язик і піднебіння тримав у роті. «А ти молодець, приніс гроші, не побоявся», -хвалив мене Толік. Він ліг на спину, випроставшись на траві, й дивився на небо. Я зробив так само. Ми лежали і розгадували обриси хмар, які висіли над Серетом. Лежали і курили, кожен по своєму, не помітивши, як до нас підійшла корова і лизнула Толика в голову. Він скочив і від несподіванки подався назад. Я теж устав, і ми побачили старого, який зі стільчиком ішов за коровою. Старий, видно, заснув і корова, розплутавшись, пішла берегом і натрапила на нас. У далечині прогудів товарний потяг. Ми з Толиком повернулися до Ринку і розійшлись у різні боки.
На кухні сиділи пані Ядзя, Стась у зеленому костюмі й мама. Вони про щось балакали. Мама сказала, що вечеря у нашій кімнаті на столику, який Стась приніс із пошти. Облущений столик вирішили викинути. Але Стась забрав собі. Знайомий столяр зміцнив ніжки і покрив його темним лаком. Розмова на кухні переривалася Стасевим покашлюванням, кипінням чайника і маминим зітханням. Я зрозумів, що мама ходила до якоїсь Любки і що тато з нею спутався. І що до нас він не повернеться, хоча маму вже приписали і вона почала працювати в школі на групі продовженого дня. Тепер ми з мамою могли платити за кватиру самі.
Тато й справді тиждень не з’являвся. Мама була в школі, а я, вештаючись вулицями, запримітив його газон. Тато їхав згори міста, певно, від Любчиної чайної. Він повернув направо біля годинникової вежі. Я щодуху побіг до нашого будинку і став з боку торгових рядів. Кухонне вікно пані Ядзі було відчинене. Я чув, що вона про щось говорила з татом. Нарешті він вийшов із під'їзду. В руках тримав свій великий армійський чемодан, у якому були його сорочки, дві пари штанів і шлюбний костюм коричневого кольору, перешитий із дідового. На шлюбній світлині - тато у цьому перешитому костюмі, а мама у вельоні. З ними також гуска, яку фотограф, видко, що був вже п’яний, чомусь не прогнав. Я бачив, як тато скрадався, наче злодій, не знаючи, куди подітися з тим чемоданом. Нарешті зайшов з боку шоферських дверей кабіни, став на підніжку і, піднявши чемодан обома руками, поставив його на кузов. Я чув як він траснув дверима, як завів мотор і як рушив. Якщо мама мене питатиме, я нічого їй не розкажу. Пані Ядзя і так усе переповість.
Я сидів за відремонтованим столиком і вечеряв паніядзеним шницлем із мнєцканою бараболею, запиваючи компотом з уприн. Мама прийшла зі школи. З порога пані Ядзя сказала, що тато забрав чемодан і, певно, пішов до Любки. «Може, то й краще», - спокійно і стримано відповіла
